Все цитаты из книги «Залишенець. Чорний ворон»
Фершал, короткозорий чоловік в окулярах із саморобними дротяними вушками, вийшов їм назустріч з «дохторською» брезентовою сумкою — чи не потрібна комусь допомога? — а Ладим сидів на сіялці і придивля…
— Виходить, ви ще нічого не знаєте, — сказав Дибенко. — Ай-я-яй…
— А як інакше? Я вас не знаю і вам не вірю. Так що вибачайте.
Гупало кивнув їм, щоб зоставалися на місці, а сам відвів гостей убік, де вони повсідалися на землю. Виявилося, що Завірюха таки мав що сказати, і невдовзі отаман відтанув. Сотник дедалі більше виклик…
— Плач, козаче, — сказав отаман, ковтаючи солоний клубок. — Плач, не соромся.
— Нє знаю, чєво ви тянєтє і на что надєєтєсь. Вєдь вайна-то акончілась. Народ пріступіл к мірному труду.
Поїхало до Звенигородки нас четверо. Я взагалі був категорично проти цих переговорів, та зрештою вирішив, що краще поїхати самому, ніж покладатися на когось іншого, бо вже добре знав більшовицьких аг…
Гриць згадав, як Вовкулака цілував прапора, якого він, «дикий» Гриць, зберігав у Холодному Яру, і ще дужче розплакався.
Відомий своїми кривавими звірствами бандитський отаман Туз 9 листопада постане перед Радянським судом. Цей суд мав відбутися в Черкасах, але на прохання трудящих Звенигородщини надзвичайна сесія ДПУ …
Побачивши мене, вони поклали його на землю. Я зіскочив з коня.
— Як у тебе все просто, — здивувався він.
— Як зоставили… у вас? — тихо спитала вона.
Мудей, скинувши головою, форкнув, а Ворон розстебнув кобуру. Якийсь час він вичікував, поки сіроманець похопиться й щезне, але той нахабно світив очима, випробовуючи Воронове терпіння.
— Може, це не той Веремій? — нарешті спитав він.
В последнее время банда Черного Ворона часто действует совместно с бандой известного главаря Загороднего; обособленно держится от них атаман Гупало, который, однако, затаился в Черном лесу в нескольк…
У нас закінчилася сіль, відсиріла остання коробка сірників.
— Особово назначєнія, — відповів нахаба. — Ілі я на вовкулаку похож?
Недалеко від нього, сажнів за десять, стояв ще один старий дуб, але значно молодший (він уже почав розвиватися), напевно, онук побитого громом велета. І ось якраз поміж цими дубами Гриць розгорнув ку…
Чорний ворон, який сидів у розсосі побитого громом береста, чув, як рипнули двері і надвір вийшов знайомий йому чоловік з чудернацькою шанькою, що звисала через шию на груди, але ворон швидко здогада…
— Хай краще я візьму, дочко, — сказав дідок. — Не треба йому привчатися до подаяння.
Звичайно, їм усе дозволялося. Їх чекало нове життя в новій Україні!
Завірюха приїхав у супроводі сотника Гордієнка та козака Середи, яких позичив для охорони в отамана Лютого, приїхав і сказав, що пора вирушати на Вищу Отаманську Раду, тобто до Звенигородки; туди вже…
Двоє похмурих чоловіків підійшли ближче і поволі, знехотя зняли віко.
— А я, по правді сказати, уже й не думав тебе побачити. Як же ти викрутився з тої веремії?
Дося відважилася. Для пустої забавки Божий чоловік її сюди не покликав би. У цьому було якесь знамення. Вона поповзла на вогник свічки.
— Відвези його й повертайся, — сказав Ворон Дядюрі.
Вовкулака вже попід лісом сам розвернув свого румака їм назустріч.
Тут георгіївському кавалеру зовсім заціпило. Вона що — знущається? Чи це в них такі жарти? Він розгублено повів бровою у бік штабіста, на обличчі якого заграла змовницька усмішка.
Важко повірити, що після стількох амнестій і зрад більшовики не довідалися про освячення зброї, яке він відправив у Лебединському лісі навесні 1920-го. Досі відчуваю на своїх щоках прохолодні краплі …
Спершу все подвір'я монастиря залила повінь смердючої солдатні з диким матюччям, реготом і ґелґотанням. Наказ вони мали один — зняти монастирські дзвони. Раз і назавжди знищити головну систему оповіщ…
Перед судом Революционного трибунала стоят три наиболее видных рыцаря бандитизма, — наголошував Курський, — и три рядовых, но не менее активных бандита, которые оперировали в районе знаменитого Холод…
Але побоювання виявилися даремними — Завірюха повернувся удвох із командувачем Чорноморської групи.
Ми з Бойком так гарячково шарпнулися разом до тієї газети, що стукнулися лобами. Там справді писалося про те, що петлюрівське військо, яке перебувало в польських таборах для військовополонених, під'ю…
Попрацювали вони, як добрі молотники, але Гризлові було мало.
— Трохименка можна знайти! — форкнула чорна від твані морда. — У Єлисаветграді живуть його батько, мати, сестра…
— Здорові були! — по-нашому привітався Дибенко, який теж носив чорну, але невеличку бороду.
— Тоді я забираю своє прохання назад. А ти, матінко, приготуй їм на ранок п'ять хлібів і дві риби.
Гнилий Тікич протікав попід лісом, Гнилим його назвали ще тоді, як затхнулась у річці вода від татарської крові, тож я відразу змикитив, куди хилять братчики Момоти. Вони зросли на Тікичі і добре зна…
Отаман Гонта-Лютий їхати до штабу червоних не захотів, послав замість себе сотника Бойка з козаком Чикирдою, а я, пориваючись якомога швидше довести це діло до кінця, взяв із собою китайця Ходю. Споч…
— Ми про вас трохи знаємо, — добродушно натякнув Дибенко. — Просимо дорогих гостей пообідати з нами!
Але дідько з ними, запроданцями. Була в мене тут неподалік справді вірна людина, що винесла б не тільки солі, а спекла б яйце на своїй долоні, тільки не хотілося її, сердешну, тривожити. Не міг я пер…
Та так пояснив, що дехто з козаків теж змахнув рукавом сльозу.
— Як же таке можна знати? — і далі не вірив Хома.
— А ти що, женитись зібрався? — якось дивно поглянув на нього Вовкулака.
— В Мос-сквє я п-поначалу бил пріпісан к восьмому грєнадьорскому полку, а п-п-потом…
Яму викопали за двадцять кроків на схід од старезного дуба, і тепер біля неї тихо світилася в темряві домовина — недавно стругана соснова дошка ще пахла живицею.
— А паскольку у нас общіє корні, — сказав Кузякін, хрумкаючи квашеним огірком, — то нам нікуда друґ ат друґа нє дєтся. Так что надо мірітся, таваріщі. Вот ми пєрєдадім вам адін очень сєрйозний дакумє…
— А що, занюхав табаки? — весело вищирився до нього Вовкулака.
А цей льох, що стояв біля валу, був набагато старіший за обидві монастирські церкви, тому своє вже оджив. Дивно, як він досі не завалився.
Він обернувся до панночок, але бачив тільки одну — в її сірих очах тепер було більше цікавості, аніж насмішки. Може, тому, що він зопалу попросився на службу в Черкаси, погордувавши таким славним міс…
— Ти забагато знаєш. Ні, у мене не ті дні, про які ти кажеш.
— А якщо він скомандує знищити за непослух мене? — спитав я. — Ти також підкоришся його наказу?
Накинув — і швидко зняв, припав обличчям до її ще теплого споду.
Я погодився. І подумки подякував Ході — пудовий «люйс» у поході був не великою радістю.
Якби ж… якби ж його лишили їй назавжди. Та скільки не кидала Євдося на карти (кожну з них давно чула на дотик), скільки не вдивлялася пучками в їх невмолиму масть, її хлопчикові, який ще не вмів ходи…
«Бджолярева» кобила зникла в чагарнику, та я був певен, що Мудей своє надолужить. Він, молодчинка, «залицяючись» до арабки, теж мені підмогнув. Я всією душею хотів повірити в отаманове воскресіння, а…
Ларіона Загороднього, Мефодія Голика-Залізняка, Дениса Гупала
Видно, супроводжували якийсь вантаж, бо на возі було два дерев'яних ящики та зо три наповнених під зав'язку мішки.
— Дякую. З такої оказії дозвольте запросити вас, пане поручнику, і вас, милі панни, на келих шампанського.
До столу сіли четвірками — по один бік ми, по другий — вони.
Ворон хотів узяти його на руки, та, помітивши над собою Вовкулаку, вискочив на коня.
— Я сала нє єм, — сказав гладун. — У мєня ат нєво ізжога.
Ворон слухав її з якоюсь відчуженістю, наче сталося те не з нею, а з кимось іншим, далеко й давно, хоча краєм свідомості завважив: на Маковея… Вистава на цукроварні відбулась після того… Тіна прагнул…
Самі не зогляділися, як і поснули на соломі. Іноді напосідала така втома, що сон валив з ніг.
— Ми тебе одвеземо до брата, — сказав він.
— Еге, запасешся, — буркнув Хома. — Що, у богомільних жінок відбереш?
— Слухайте, ви! — перебив я його. — Ваші байки й підбадьорки нам не потрібні. Ми вже три роки воюємо без вашої допомоги і, слава Богу, тримаємося. А якщо ви такий одукований[*], то їдьте повчати кого…
Коли це наступного дня вже під вечір бачить Вовкулака, що з Куземком діло погане. Рука, яку він носив на перев'язі-черезплічнику, посиніла, якась пропасниця б'є його, бідного, так, що зубів не зведе …
Ми вже були далеченько, коли рвонув бензобак і над «пірсом» закурів чорний дим.
— Я, я йому одповім, гаспидові! — почувся жіночий ображений голос.
У червні ми затаїлися в нетрях Холодного Яру. Там, під Великодньою горою, Гриць показав нам печеру, де було сховано чимало боєприпасів, у тому числі й десяток кружків до «люйса» та дві скриньки грана…
Він метався поміж безбожників, хапав їх за руки, за поли, поки хтось не зацідив йому кольбою в обличчя, Варфоломій упав навзнак, і москальня пішла по його мощах потоптом, наступаючи ратицями на голов…
— Треба, — сказав Чорновус, розглядаючи отаманів жупан ще з більшою цікавістю. Не вірилося, що таку жупанину могли скроїти калигірські жиди.
— Про те, що тобі не цікаво. Я не хочу його тримати в собі. Мене…
Такі балачки виводили мене з терпіння. Одного разу змучені, голодні, вимоклі на дощі, ми верталися до Лебединського лісу після невдалого нападу на гамазей торфової виробки біля Іванової Гаті й залізл…
А ти, сестро моя найдорожча, Марусенько моя золота! Знаю, що на твою бідну голову впаде найбільше лиха через брата твого. Бо ти ще зовсім молода, а ця чужинська влада ніколи не забуде, чия ти сестра,…
— Бувай, — сказала Дося. — І більше не блуди.
Якось уночі до них знову прибився Чорт — Вереміїв ад'ютант, що мав кругле совине лице і такий же, як у сови, закандзюблений ніс. Він підійшов до колиски, злегенька торкнувся її, зазирнув на дитину, а…
Той теж зліз на землю і покірно пішов поперед Ході до табору. Йому не треба було показувати дорогу, він, видно, добре знав, куди веде його китаєць.
Інакше чому вони коливаються майже на одному місці?
— Тоді забери мене до лісу, — попросила вона.
— Ну, чого ж… — якось непевно промовив Ворон.
— Ви хотіли знати, де банда? — він теж усміхнувся аж до вух. — Банда здєсь, мадам!
Убито 38 арестованных при попытке уйти из Тюрпода.
Чикирда зачудовано дивився на Ходю волохатими, як джмелі, очима.
Дідок його почув, бо кінцем пужална ще вище підбив свою шапку-вушанку і так потряс батогом, ніби подавав якийсь особливий знак.
— То у вас далеко, — сказав Вовкулака. — А в нас він уже четвертий рік тягнеться, і краю не видно.
— Запалення черевної порожнини. Тут не те, що я, а й сам Єгова не поможе.
— Ну, чому ж у чека? — отець Тимофій взяв у жменю свою ріденьку борідку, подивився на мене кисленько. Мовляв, я, чоловіче, здогадуюся, на що ти натякаєш, але май терпіння. — Якби я служив дияволу, то…
Отаман ще повів оком, хто там і де з його козаків, та нікого вже не побачив. По-осінньому раптово налягла ніч, накрила Захарка Момота, Сутягу, Дядюру, сховала В'юна, Біжу, Козуба.
— Як ви могли про нас так подумати? — Тіна подивилася на мене, і в її очах затремтіли сльози. — Чому ти мовчиш?
Сутягу і Козуба я послав у напрямку села Грушківки, Ходю й Біжу — на Головківку, Невіруючий Хома з Цокалом потрюхикали в бік Лубенців, а Захарко з Ладимом — на Буду. «Пастушка» Василинку я попросив п…
Він вийшов із землянки і вже поривався до свого Лебединського лісу, але ще хотів побачити, чим воно все скінчиться.
Справді, було хороше, трішки меланхолійно й тривожно, як то завжди буває за першого знайомства із вродливою жінкою.
— А чєво здєсь думать? — пхикнув Ванька. — В аґнє нє ґаріт, так давай папробуєм воду! Пруд-то вон блізка.
Тоді Веремій підходить до вурки та й каже: «Виходь, Веремію, бо через тебе нам тут усім дістанеться». Конвойники його зразу хап і — на допит. Може, злодюга ще був би якось відбрехався, та знайшли ж у…
— Зрада — вона і є зрада, — мовив Вовкулака. — Хитра й вигадлива. Це коли ти по правді живеш, тобі таке й на думку не прийде. А коли починаєш крутити, тоді що завгодно вигадаєш.
Ворон сіпнув ніздрями — відчув якийсь невловимо знайомий запах, що легенько війнув від Досі. Дражливо приємний, але невгаданий.
— Ви жє мєня нє растрєляєтє? Я вєдь что… я мірний чєловєк… занімался сєльскім хазяйством. Я люблю Украіну…
— Ти як з отаманом розмовляєш, рило невмите? — Тиміш ухопив його за барки, підняв і хотів викинути з поїзда, але Загородній не дав.
— Ти навіть не уявляєш, як усе мудро. І яка я вдячна тобі.
— Я не про них питаю, — перебив його Ворон, гостро глянувши на міліціонерів.
— Наша боротьба програна, — сказав він. — І рано чи пізно…
— А мій дід, чи то пак, прадід, як прийшов із царського війська, то теж любив увернути кацапське слівце. Оце, було, стане в сажу коло свиней і давай з ними по-московському цвенькати: «Чу-чу, пакосна!»
Ніч була темна й холодна, після затяжних дощів низькі хмари вже дихали снігом. Прислухавшись до темряви, Дося взялася за двері льоху, як раптом відчула, що біля валу вона не сама.
Оце і є твоє, Вороне, щастя — коротке, мов сон, мов та колискова казка, яку співає ця жінка, що явилася тобі на часину із казки, — запаморочлива хмара огорнула мене, зелена й гаряча, і я побачив в од…
Отаман відійшов до землянки, так і не побачивши Вовкулаку.
— Не знаю, але їдуть з боку Кам'янки на Жаботин.
Перед Капітанівкою Ларіон запропонував передихнути в ліску, дати спочинок коням, але Завірюха не погодився.
«После ряда успешных операций войсковых частей и агентуры в октябре месяце бандитское движение на Холодноярщине выглядит весьма подавленным. Еще в сентябре нам стало известно местонахождение бандитск…
Ми з сотником Бойком, перечитавши це повідомлення, лупали очима то один на одного, то знов у газету. Не хотілося вірити. Це була катастрофа. Цілковитий крах.
— Не забивай мені баки, — сказав Загородній, але якось змінився з лиця.
Ворон теж його слухав і дедалі більше переконувався: отаман, котрий дозволяє ворогові вести пропаганду в своєму таборі, заслуговує розстрілу. Та поки що й він мусив спостерігати, як цей чекіст-агітат…
Темне черево млина дихнуло на неї холодним сопухом мишви й пташиного посліду: хто? Веремій не міг з нею так гратися.
Недалечко дзюркотіла вода. Цей круглий кам'яний грот колись був язичницьким капищем — посередині навіть уцілів обкладений камінням жертовник. Варфоломій, схилившись над ним, запалив просякнуте лоєм к…
— Ні, у нас є Вовкодав, Вовгура, Вовчун… але в них зуби як зуби, не ікла.
— Здається, брате, і тут правда за Гамалієм: ми з тобою одвикли від розумних наказів з-за кордону, так само, як розучилися комусь підлягати.
— Ти так цвірінькаєш по-московському — заслухатись можна, — всміхнувся я до «виховательки» хамського воїнства.
Якби ми знали правду про нашу армію, уряд, про розгубленість наших головних провідників, то могли б і самі все повернути інакше. Могли зібратися докупи й піти на Київ. Та бракувало нам гетьмана, який…
— Дєд мой, ну, которий по фамілії Птах, часто пєл ету пєсню.
Хом'ячок якось так чудно кавкнув, розтуливши, нарешті, рота, і Воронові здалося, що з тої дірочки випало кілька зернин.
— Ну то як? — спитав найстарший брат. — Приймаєте нас до себе?
Моральное состояние и боеспособность красных частей оставляет желать лучшего. Следует прекратить и строжайше пресекать насилие над мирными гражданами, которое провоцирует недоброжелательное отношение…
— Не треба, — сказав Вовкулака. — Не треба мене втішати. Я просто хотів поділитися з тобою тим, що втомився носити в собі. Я мусив розповісти всю правду. Ти мені, отамане, ще от що скажи… — Вовкулака…
До Великодньої гори підкрадалися якомога тихіше, та внизу біля озера зненацька заіржала кобила Орлова. Видно, схотіла пити. Аж тут під горою теж почулось іржання. Орлов спершу подумав, що то відлуння…
«Несмотря на сдачу ввиду амнистии многих бандитов и главарей, обстановка продолжает оставаться накаленной. Десятки организаций и шаек отказываются сложить оружие. Только в Чигиринском и Черкасском уе…
— Роботу? — здивувався я. — Але… якщо це не надовго. Ми, пані Єво, в дорозі.
— Да что ти ґаваріш? — зумівся гладкий чоловік у френчі. — Какая банда? Аткуда?
— Я, панянко, давно це помітив, — сказав він. — Але комісари теж носять бороди. Мені потрібні серйозніші докази.
І хоч у стінах тієї печери відкривалося ще два хідники, які дихали на Досю тисячолітньою таїною, вона не ступила туди ані кроку. Та коли буде треба, Дося здужає страх і пройде всі рукави лабіринту, н…
На вулицю справді висипало чимало цікавих, дехто вже давно ішов за саньми, щоб чогось, бува, не проґавити, люди виходили з дворів, хто ближче, хто зоддалік розглядали вбитого, намагаючись розпізнати,…
…Так отож про Куземка. Не збирався він нікуди втікати з табору, хоча Вовкулака прямо йому натякнув, що знає, куди і чого той так часто їздив. Натякнув, а потім ще й мучився думкою, що сам під'юджував…
Мені ще нічого, я в чумарці та білій баранячій шапці (кінець довжелезної шаблі їде на коліщатку), а Тіна в тоненькій рожевій сукні. На підлогу падає перстень, але це вже мене не лякає.
Куземко, видно, його зрозумів, але ще викручувався. Вовкулака чув, як він нерівно дихає, ворушкається, як прищикнув комарика біля вуха. Однак вставати не вставав аж до ранку — того, чого так боявся В…
Куземко так і не вилазив би з тієї цирульні, та настали інші часи — у Звенигородку прийшли червоні, потім німці й гетьманці, за ними денікінці, далі петлюрівці, тоді прокотилася кавалерія Першої кінн…
Гупалові охоронці Мартин Дорошко та Федір Момса, які сиділи на конях, тримаючи рушниці навпереваги, весело переморгнулися: оце по-нашому!
— Бо Твоє єсть царство, і сила, і слава… — прошепотів Ворон. — Прийду… Нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Нора дедалі ширшала і через два сажні вивела Досю до печери. При хисткому полум'ї свічки вона побачила два вузькі хідники, й одним із них Варфоломій нагинці рушив далі. Дося йшла слідом, їй здавалося…
— Там, — кивнув він на двері, що вели до комірчини. — Я дам вам усе, що треба, тільки туди не заходьте.
— Нєправда, ана сказала, что любіт мєня, і сама пабєжала, — зацокотів зубами вухатий. — Нє стрєляй, ми с нєй паженімся і уєдєм в Пєнзу.
Особливо завзято пасся в тих заростях Ходя. Він запихав левурду до рота цілими пучками, часом плутаючи її з таким же лапатим листям конвалії.
Їх усіх було дев'ятеро. В червоноармійській формі вони мали вигляд сторожового роз'їзду.
Я зачудовано стежив за кожним її рухом, бо, коли жінка зодягається, це не менш цікаво, ніж коли вона той одяг знімає.
— Білих воронів не буває, — пояснив я йому.
До Чорного лісу я повернувся впору: Загородній тільки-но випросив у Гамалія дозволу перепинити який-небудь поїзд, щоб зодягнути та перевзути наше поповнення. Кажу, випросив, а не спитав дозволу, бо с…
(Із тижневого звіту Черкаського окружного відділу ҐПУ губернському відділу ҐПУ з 17 до 24 квітня 1923 р.)
У лісі було тихо, а тут, на березі, дув холодний осінній вітер.
Після короткої відправи труну опустили в яму, кинули зверху по жмені землі й засипали могилу. Але верх не виводили — все розрівняли і притрусили падалішнім листям.
— Це правда, — сказав Ворон. — Тільки чого ж ти зразу до нас не прийшов, а ховався поза кущами?
Забивши цвяхами віко, вони поставили труну на драбину, щоб зручніше нести. Саме тут нагодився Дядюра.
— Харашо, Іларіон Захаровіч, ми пріслушаємся к вашім совєтам, но тєпєрь у нас к вам паслєднєє прєдложєніє. У мєня в руках ваша жізнь. — Він узяв зі столу аркуш паперу. — Я нє буду вас больше ні в чьо…
— Всьо оружіє на пол! Клуб окружон і в случає сопротівлєнія будєт забросан гранатамі!
— Чого ж у землянку? У нас є надійні люди на хуторах.
— Добре! — отаман урочисто подав йому прапор.
За п'ять днів Вовкулака, Ходя й Біжу повернулися до Чорного лісу і знайшли Чорного Ворона в іншому місці, щоправда, теж на галявинці, на тій же бекеші, з тим-таки записником, у якому він лежачи щось …
Напрочуд зворушливий вигляд мали голомозі москалики — чудні такі, дрібні, вухаті, наївні, шмаркаті, ну геть тобі діти, вони гули, як жуки, але так натхненно, що можна було заридати від цього видовища…
Тепер нам уже по сороківці стукнуло, а дитинки так і не знайшлося. Ну, та ось тепер знадобилася. Єфросиніє, а подай-но чим застелити.
Він зірвав з плеча гвинтівку, обернувся до ставка, прицілився й вистрілив.
Зірвиголова затримав свій погляд на Тіні, на якусь хвилю синява в його очах потеплішала, проте усмішка вийшла кривою.
Воронові майнула збитошна думка, що зараз він схопиться на ноги й скаже: «Ребята, я остаюсь с вамі! Навсєгда! Какая там в хрєна амністія, нє вертє етім большевіцкім басням, ми с вамі будєм стаять да …
У відповідь швидко з'явилися листівки із закликами не вірити московським катам, бити на кожному кроці жидо-кацапську комуну.
Я звів наган і вистрілив йому в ногу. Куля влучила трохи нижче коліна, та він знов кинувся тікати — побрів навпростець через затягнуту ряскою ковбаню. Вода дістала йому до пояса, він ще з більшою нат…
Гризло вислав до Мокрої Калигірки стежі на вивідки. Саме була неділя, базарний день, і Чорновус, перевдягнувшись у жебрака, теж сходив у містечко, яке трохи знав. Ще змалечку їздив сюди з батьком на …
— А по-якому ж мені з ними цвірінькати? — здивувалася Тіна. — Чи вже пора переходити на польську?
Лише після зауваження Птіцина ці плакати зняли. Зняли…
Відразу після амністування холодноярців червоні посунули до Мотриного монастиря — їхня лава тяглася лісовою дорогою від хутора Кресельці аж до плоскогір'я, на якому гніздилась обитель. У хвості ще не…
Ну, от і все. Тепер можна було радіти, що так легко вискочили з більшовицького «раю», але, сказати по правді, чогось не раділося. Ще не вляглася тривога від «перескоку» Збруча, а наш новий благодійни…
Ох, з яким задоволенням я продірявив би йому макітру зі свого законного нагана, та оскільки зараз не міг дозволити собі таку розкіш, то спроквола повернувся до горлодера всією статурою і, твердо дивл…
Його взяли попід руки (він уже ледве пересував ногами), вивели надвір, а коли згодом знов допровадили в землянку, на Птіцина страшно було дивитися. Він був землисто-зелений.
А тут ще ця мелодія! Скрипаль у чорному фраку з білим нагрудником і довгими, схожими на пташиний хвіст фалдами, скидався на печальну сороку, і ця несусвітня сорока, окільцьована пейсами, не грала, а …
«Полевому штабу ВУЧК во главе с тов. Михайловым после кропотливой агентурной работы и расширения осведомительной сети удалось склонить к амнистии членов холодноярского Повстанческого комитета Петренк…
Птіцин пробіг очима відозву, сів на ослінчик лицем до дверей.
— Отож і добре, що комуна про нас забула. Можна серед білого дня таке зробити, що нікому й не снилося. Там буде стільки метушні, що про таких дорогих гостей, як ми, ніхто й гадки не матиме.
Комісар Дибенко й комбриг Кузякін почали вмовляти, щоб ми зосталися до завтра — адже ще ні до чого не домовилися, — обіцяли натопити лазню, привести веселих дівок, але я сказав: ні.
— Спершу поставиш револьвер, потім коня, а далі? Всіх нас? Хіба ми святили зброю для того, щоб грати на неї в карти?
Вообще в последнее время замечено, что бандиты формируются в более крупные отряды, и банда Загороднего, по нашим сведениям, на данный момент насчитывает около полторы сотни сабель и до ста штыков, ба…
День у день їх обступали нові чутки: то казали, що пораненого Веремія переправили лікуватися аж до Польщі, то пішов поголос, нібито він сидить у черкаському допрі, хтось божився, що бачив його в Онуф…
— Тоді пропонуйте самі. Черкаси, Звенигородка, Сміла…
— За таке вуркаганське поводження зі зброєю, кожен, хто б то не був, підлягає військово-польовому суду, — сказав він. — І заслуговує… оголошення поза законом.
Він припалив цигарку, і тепер його лице, на мить освітлене вогником, видалось навіть веселим.
— Ти сматрі-кось, в аґнє нє ґаріт, сука, — чухаючи матню і жуючи проскурку, дивувався рябий москаль із білими віями. — Вань, ти такоє відєл каґда-нібудь?
Куземкова оголена права рука була без перев'язі і без жодної подряпини, вона була гладенька й смаглява, точнісінько така, як і ліва, — здорова м'язиста рука.
На колишній панській економії ще позалишалися облуплені муровані стіни, яких досі не розтягли тільки тому, що вони не дробилися на окремі цеглини, а все, що було не таким тривким, тепер лежало у бур'…
А контужений Вовкулака замість того, щоб тікати до лісу, заходився знімати сідло…
Мудей те все наче знав, бо, як тільки Ворон ширше прочинив двері, без жодних запросин зайшов до стодоли й став у порозі — здоровенькі були! — ну, здоровий будь, привіталася Тіна, будьмо знайомі, який…
(Із донесення таємного агента «Непитай» голові Черкаського повітового відділу ҐПУ тов. Бергавінову. 29 березня 1922 року.)
Вовкулака обережно взяв Коляду і висадив його попереду Ворона.
Арештанти зі зв'язаними руками важко, поволі спинались на ноги й зістрибували на землю. Були це вже, видно, не раз катовані хлопці, обдерті, худющі, зарослі, лише на одному був теплий френч, але таки…
Відіспавшись та відпочивши біля багать, ми вже наступного дня двійками подалися в різні кінці Холодного Яру на вивідки, чи немає тут нашого брата лісовика (мусив би бути!) і чи не завелися десь у гли…
Один із чекістів, діставши з планшета аркуш паперу, подав мені. Я пробіг одним оком друкований текст: стара пісня про радощі й привілеї амнестії, яку совєтська влада черговий раз «дарувала всім тим, …
Він говорив три години, не стуляючи рота. І його не перебивали. А потім ще й почали ставити запитання: чи не будуть їх переслідувати; продподаток їм буде накладатися такий само, як і всім, — чи більш…
— Тоді це він. Бо й наш Веремій міг і бугая підняти, і рейку зі шпал голіруч підважити, і кому хоч голову відірвати, — подивився я на Зірвиголову.
— Таки той, — прогув, як у бочку, Сутяга.
— Не метушіться, — остудив його Гупало. — Вам немає куди поспішати, бо ще невідомо, чи я вас випущу з лісу.
— Ідіть, — сказав я. — Зберемося по той бік гаті.
— Врьощ, блядіна! — Гоцман сіпнув прищавою шиєю, вихопив наган і наставив на колиску, де, налякана його криком, зайшлася плачем дитина. — Щас спєрва щєнка успокою, а патом тєбя!
Від дикого реготу Ганнусі заклало у вухах.
А в хаті лісника Гречаного вже пахло упрілим борщем, однак до столу не сідали — мали надійти ще хлопці. Поки їх піджидали, сіли грати в підкидного, і Василь Чучупака до драних штанів ще й навішав Сол…
— А що я не бачив на тому Донбасі? — здивовано спитав він.
Уполномоченный Кременчугской Губчрезвычтройки Птицын.
— Нічо', попрощався. Пообіцяв, що як наймуся десь близько на роботу, то прийду ще.
«А як?» — спитав Вовкулака в Гудими і тепер, лукаво поблимуючи очима, ждав, поки і я запитаю у нього: а як? Я зробив йому таку ласку, після чото Вовкулака захоплено вигукнув: «Колесували!» — «А це ж …
— Ну да, он правільно ґаваріт, — погодився Кузякін. — Впєрєді для ніх аткриваются всє вазможності.
— Годі вам, — втрутився я в суперечку. — Спершу наведімо лад між собою. Аби менше сваритися, нам потрібне підпорядкування одному отаманові.
Він і тепер сидів у сідлі простоволосий, ріденький лапатий сніжок падав йому на довге волосся, падав на тихі дерева, на ще не замерзлу землю, і позаду залишалися сліди від копит, підбитих добрими япо…
У залі теж співали всі до одного, а хто й не співав, то жваво порушив губами, виокруглював рота, боячись стулити пельку навіть там, де годилося. Ні, це треба було бачити й чути, як вони дружно співал…
Ганнуся останнім часом майже не виходила в село: не могла більше слухати вигадок про Веремія та й боялася дурного ока.
— Пане отамане, — озвався Вовкулака, який стояв позаду В'юна. — Мені здається, що є обставини, які можуть пом'якшити вирок.
— Стоїть у повітці, жує сінце разом з козою Галькою. У нього було надрубане вухо, але вже загоїлось. Ти за нього не переживай, за себе подумай, — водила віхтем по його м'язах Євдося. — Може б, кидав …
Цього разу він раював набагато довше, до нестями розтягував насолоду, — ти мене розіпнеш, шепотіла Тіна, — і тільки тоді, як зовсім її знесилив, дозволив собі доконечну розкіш.
— А що далі? Далі все ясно, — розважно сказав Василинка.
Одноокий Карпусь, який з усіх сил стискав у руці рискаля, наче боявся, що його хтось у нього видере, поплював на долоні й заходився копати.
Але ніхто й не збирався стріляти. Вершники взяли загін Дерези в щільне кільце і тільки тоді, як наблизилися майже впритул, він захвилювався: зношене обмундирування «будьонівців» та їхні неголені щоки…
— Усім, хто є в залі, наказую, будучи, встати і, теє-то, разом із хором по правді співати наш славень! А хто не зможе, не знатиме слів чи ще з якої дурної причини, той буде, звиняйте, розстріляний за…
— Ні, сядемо і поговоримо тут, — наполіг Гупало. — Як маєте що сказати, то я послухаю. А як ні — тоді ще подумаю, в який бік вам повертати голоблі.
— Даремно. Який між нами може бути сором?
— Ні, це небезпечно. Я не знаю, що станеться завтра.
На санях за погонича сидів надутий, як сич, комнезамівець, а по обидва боки йшло, ніби в почесній варті, по двоє червоноармійців. Комнезамівець час від часу вигукував точнісінько так, як казала Танас…
— Справді? — Євдося спершу мовби й зраділа, та потім ще більший жаль підступив до серця. — Це я вже більше тебе не побачу?
Я знав, що це не так, та що сперечатися з Невіруючим Хомою?
І ось тепер, вибираючись на таку важливу й відповідальну зустріч із червоним командуванням, він вирішив зодягнути цей аристократичний балахон з бордового атласу. Халат був на нього великий, сягав до …
Автор глибоко вдячний письменникові-історику Романові Ковалеві за документальну та консультаційну підтримку в написанні цього роману. У книжці використано факти з його документальних видань «Героїзм …
До Лебединського лісу — то так, туди йому й лежала дорога, але заразом підкралась охота прогулятися Холодним Яром. Та заодно, може, глянути хоч одним оком на «Мотрю»[*], чи не зібралися там зимувати …
Супроводжував нас червоний курсант, мовчазний, трохи розгублений нашим парадним виглядом хохол у рудому кашкеті з надламаним козирком. Цілу дорогу він поглядав на нас з острахом і підозрою.
Ще зовсім молодий козак Петрусь, який лежав на сусідньому ліжку і шепотів собі нищечком молитву, не витримав, натяг на голову простирадло. До нього першого й підійшли.
На коротку команду кіннотники розсипалися в лаву, загинаючи крила.
— А тоді на цукроварні хто все придумав? — перевів він розмову на інше.
Серце співало, в очах розвиднялося, лоскіт бігав долонями. Оце як є твердий рішенець, що сьогодні виступаємо, чи хай там навіть узавтра, то вже місця собі не знаходиш, щось аж трусить тобою зсередини…
Лице вже взялося намерзом, очі були заплющені, на впалих віях біліло дві смужечки паморозі.
Дося сіла на моріжок, напнувши на коліна сорочку, міцно обняла свої ноженята і якось боязко, ніби крадькома, подивилася йому в очі.
— Ви погано нас знаєте! — підхопили в один голос усі братчики Момоти і, випнувши груди, подалися вперед настовбурчені і набичені, із зігнутими в ліктях руками-шатунами. — Голіруч — то й голіруч! — ск…
— Справді, напишеш записку, йому передадуть, — сказав Деркач, наливаючи ще по чарці.
Усе минає, крутиться-віється, та потім на коло своє вертається, думав крізь сон старезний ворон, що ночував у розсосі петрівчаної груші, теж такої старезної, що сієї весни лиш де-не-де виключила зав'…
— Матінко рідна, — перехрестилась Євдося.
Реквізували касу, знищили телефонно-телеграфне начиння і, пустивши півня, побігли до берега Шполки, де нас піджидали Фершал із Ладимом, тримаючи напоготові коней. Аж раптом позаду гримнуло. Охоронець…
Ярко пообіцяв, що коли вони поберуться й стануть на ноги, то відкупить у дядька Трохима цього млина. Але невдовзі Ярка постригли в солдати. Повернувся він через довгих шість років, бо після німецьког…
Ходя винувато кивнув. Чикирда подав йому глечика з ряжанкою. Ходя взяв його за вушко, наче то був не трилітровий жбанок, а звичайний кухлик, заглянув у нього, як сорока в кістку, нюхнув приплюснутим …
— Все'дно мусимо мати єдиного зверхника, — сказав я. — Для дисципліни й узгодження дій.
Тіна тоді не лише виходила його, а й ще раз вирвала з обіймів тієї кістлявої свахи, що любила ходити з ним попідручки. Якось до Умані вдерлися москалі і, певна річ, наскочили на лікарню.
Але з другим червоноармійцем нам поталанило. Це був понурий, проте не лихий хлопчина, мабуть, із кубанських козаків, бо за його сумними вусами й журливим поглядом ще вгадувалася людська душа. До того…
— Не можна, — сказав Ворон. — Потерпи, зараз приїде дохтор.
Дерезу охопив навальний страх — його червоне лице заціпеніло і взялося білими лишаями. Губи сіпнулися, чекіст хотів щось сказати, але не повертався язик — він зробився таким великим, що не поміщався …
— Ні, — сказала Ганнуся. — Ще трохи підождемо. Може, вони тільки лякають.
— Усе буде добре. Ти за нас не хвилюйся. Я не піду з дитиною до табору. В Тернополі влаштуюся на роботу і винайму житло. А якщо доля пожене мене далі, то скрізь лишатиму звістку для тебе на головній …
Куземко тріпнувся і навзнак ліг на чисту постіль, забризкану кров'ю. Куля влучила йому просто в чоло.
Що було насправді могутнім у Досі, то це її довга розкішна коса, яку непросто було сховати навіть у глибокій папасі, — Дося заправляла під шапку свій скарб по-факірському якимось особливим фасоном, і…
І Вовкулака повів далі про те, як вони заїхали з того боку Холодного Яру на Лубенецький хутір біля села Деменці, звідки родом Прокіпко Квочка, а там же на хуторі — його старша сестра; з чоловіком, у …
Почувся протяжний гудок, і раптово, немов із-за рогу, виповз потяг — чмихаючи парою, він сунув прямо на нас. Заскреготав, зашипів, ковтаючи наші голоси, і зупинився. Ми підійшли до вагона, де із сіне…
Ще й не розвиднилося, коли ми під'їхали до артільної олійні, яка стояла за селом. Це була невелика цегляна будівля, що зосталася від панської економії.
— Еге, чому не підходив, — пхикнув Гриць. — Хіба ж ви, пане отамане, не знаєте, що під повстанців і чека маскується? Дай, думаю, роздивлюся спершу. А тут ще, бачу, китаєць серед вас походжає, — озирн…
— Все добре, — одказує він. — Усе гаразд, моя пташко.
Біля конюшні вже зібрався цілий гурт москальні.
Дорогою ті двоє грілися самогоном, реготали, щось цвенькали до Ганнусі, та вона не обізвалась до них ані словом, сиділа закам'яніла, не відчуваючи холоду, і їй здавалося, що лоно її теж закам'яніло. …
Вони із Грицем заїхали туди вночі, й отаман завважив, що ні вітри, ні дощі не вибавили духу згарища. Завели до стодоли коней і, зморені, попадали на солому. Ворон ліг на тому місці, де колись розстил…
Вони були відрізані од усього світу, бо зима випала така сніжна та люта, що мусили пересиджувати морози, майже не виходячи з «хати». Нову землянку залишенці викопали за три версти від Лебединського С…
Кажу про охлялих коней, а про нас і мовчу. З голоду ми хитались од вітру. Варили жменю-друту якоїсь крупи, часом пекли замішані на воді підпалки та тим і жили. Ходине полювання урвалося — качки з озе…
І тут Вовкулака подивував Чорного Ворона ще одним хистом: не довго думаючи, він замахнувся держаком прапора й запустив його, наче списа, навздогін утікачеві. Древко полетіло, як змій, тягнучи за собо…
Хома наставив долоню до вуха, хоч вереск уже розлягався лісом. Важко було розібрати, чи то кричить хтось на радощах, чи, може, від жаху.
Карпусь правим оком запитливо поглянув на отамана, той кивнув: дай. Гриць узяв гільзу, дістав з-під поли австрійського багнета і став розколупувати заклепану верхівку. Сплюснута латунь розійшлася лег…
Посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Ось така примха долі.
— До хати їх зайшло троє, і як тільки я побачила ці плескаті морди — «жрать давай!» — одразу зрозуміла, хто вони. Та було пізно. Бабу Марію вони замкнули в коморі, а тоді накинулися на мене…
— Не всі разом. Спершу поїдемо ми з вами, пане Загородній. Беріть ще когось — Гупала чи Залізняка. Решта приїдуть пізніше із Завірюхою. Обачність понад усе. Мусимо ще заїхати до одного нашого чоловік…
— Ні, те, про що ви кажете, дозволено й треба робити, — всміхнувся Гамалій. — Але на своєму місці. А допускати до справ можна, як виняток, лише тих жінок, що довели свою певність упродовж минулих рок…
Отак налетіти з лісу — ризиковано. Здіймуть стрільбу, огризнуться гранатами. Дістати кулею звідси? А раптом це наші перевдягнулися.
Я дав «кубанцеві» хлібину, шмат сала і трохи грошей, проте з його понурого вигляду було видно, що він більше жадав волі, ніж хліба.
«В сентябре месяце бандитизм в Чигиринском, Елисаветградском, Звенигородском уездах, то есть в самом горячем очаге политического сопротивления, заметно поутих. Наши органы на местах ставят это себе в…
— Ні? Не знаєте? — радів чогось Чорт. — Тоді слухайте. Минула якась там година, аж заходять до камери конвойники. «Кто здєсь Вєрємій? — питають. — На виход!» Усі мовчать. «Кто здєсь Вєрємій? Ілі вам …
Бандиты также забрали с завода около 100 литров спирта, двести пятьдесят миллионов советских рублей из кассы. Трудность их поимки состоит в том, что активное ядро банды Холодного Яра распыляется на м…
— Розпорядився той, хто заздрив і прибирав конкурентів на майбутнє.
— Тоді давай помріємо про хороше. Розкажи, як ми з тобою житимемо.
Спершу подумала: може, то всюдисущий Варфоломій вештається тут ночами? Та потім сказала собі: ні. Холодний протяг війнув поза спиною в Досі. Так дихає небезпека. Вона мимохіть відсахнулася від дверей…
— Вороне, ти живий? — почувся голос, а за тим голосом із вільшини виплив вершник на легкому, як тінь, коні, при шаблі, у короткому кожушку й сивій високій шапці з блакитним шликом. — Ти живий…
— Ні. Накрийте мене гілляками і їдьте. До ранку мене Ілько забере.
…І вона прийшла, дівчина славна і чиста, що пахла понтійською азалією, духмяним кадилом і дикою орхідеєю, які росли на заболочених берегах річечки Ірдинь (багна, що ніколи не вимерзали, вберегли росл…
— Це такий твій знак з того світу? — спитав він. — Ти перекинувся на вовка?
— Так єво анґєли укралі? Таґда пускай і тєбя сєйчас украдут, вєдьомскоє атродьє, а ми пасмотрім, как ето дєлаєтся!
— Какой празнік, ребята? Пачєму нікто нє прєдупрєділ?
— Но ви сагласни, что всем бадітам і тузам наступіл канєц?
— Ну, ви як діти, їй-богу, — знизав плечима Загородній. — Казано ж було: без крові.
Розсипавшись полем, щоб уникнути прицільного обстрілу, вони помчали до лісу, який виднівся удалині чорною смугою. Але коні втомилися, загрібали ногами, надсадно хропіли. Чорна смуга ставала виразнішо…
— Може, й того, — знизав я плечима. — Хіба зараз це має значення?
Високий приходень у шкірянці з тонкою гусячою шиєю, обсипаною прищами, сказав, що коли чоловік завіявся невідомо куди, то треба піти в управу і заявити: мовляв, він одкинувся од хати, від жінки і мат…
І ще одну ваду мав Ходя. Він був страшним ненажерою. Йому не вистачало каші, картоплі, сала, кулешу, хліба, всього того, що їли ми, і Ходя постійно щось вишукував у лісі таке, що кидав до рота. Він т…
Вона обережно ступала поміж кущами (азалія буває така дряпуча, що може вхопити за литку), а він, твердоголовий, не знав, як повестися, аби не злякати її у смерть, — хотів обізватися: «Досю, не бійся,…
І відчахнув її хтось зовсім недавно, бо зі свіжого зламу поволі скрапував сік.
Вона взяла з полички під божницею великий кухонний ніж, приклала його до однієї Воронової долоні, потім до другої. І — до чола.
Отамана Веремія ховали в Гунському лісі без прощальних сальв і промов. Ховали потай, уночі. Двоє похмурих чоловіків привезли підводою труну з тілом загиблого, а ще один привів із ближнього села свяще…
Хоч як це дивно, але після прощання наш понурий Біжу помітно ожив. Може, через те, що нас зосталося лише троє, він раптом ніби прокинувся. На останній межі з'являється нове дихання. Біжу навіть запро…
— За такоє самоуправство ми винуждєни вас арєстовать! — сказав їхній командир з такою страшною ікластою пикою, що в Гоцмана звело живота. — Ето пріказ самого начдіва Кацапінскаво!
— То, може, ви нам забороните й… той? — почухав корінець свого оселедця Денис Гупало.
Далі Василинка розповідав таке, від чого сам червонів, затинався, низько опускав голову і шапка йому сповзала на носа.
Невдовзі він угледів і Беня — на шибениці серед повішених перед базаром упізнав його по рудій борідці та горбатій спині, яку не випростав навіть тягар смерті.
— Правду каже старий, — підтакнув гугнявий. — Немає ні тих, ні тих.
— Не біда, — шморгнув носом Захарко. — Це тільки для того, щоб когось налякати. От посуне на нас червона банда, а тут їй назустріч — бабах! — гармата.
Простеливши на траві свою «вихідну» бекешу, Чорний Ворон лежав у холодку край невеличкої галявини, піджидав, поки хлопці приведуть «дорогого гостя», і намагався щось мережити лівицею в потертому запи…
— А етот клубішко с ґрамаатводом? — занепокоївся Сиром'ятніков.
А тоді почалося: спершу каральний батальйон наскочив на них у Попівському лісі, насилу відірвалися, потім «червінці»[*] намацали їх у Демуриному, довелося втікати на Мотринські яри.
— Дак іть за ніх награду паабєщалі каждому. За калакала-то.
— Нам зараз не залякування потрібні, отче, а благословення, — сказав я. — Ми знаємо, що йдемо не в землю обітовану, але принаймні на тій землі ще не перетворили воду на кров.
— Як це нічого не треба? — закричав Ілько. — Як це нічого? Він просив води, а ми йому не дали, бо ждали вас. Брат просив води, а я, свиня, йому не подав. Зараз, Васильку, — назвав він Коляду на ім'я.…
Кацап'юга, щоб потертись об неї, впустив рукописання на землю, став борюкатися з матінкою і, регочучи, так себе розпалив, що повалив її на землю й шугнув лапищем під рясу.
— Ти ж полюбиш цього іншого чоловіка? — я затримав Тінину руку в себе на щоці і притулився губами до її долоні.
Сєня здригнувся, бо надворі і справді тарахнуло. Починалася гроза.
— Поїдеш, — сказав Чорновус. — Тільки далі. Спасіба тєбє, радімий, за канфєтку.
— Куди, з чим і по що? — спитав волиняка. — Хіба ти не читав мого оголошення, що отаман Зірвиголова повернувся з відпустки і приступив до своїх обов'язків?
Сумно було дивитися, як Невіруючий Хома і Ладим збираються в дорогу. Ладим довго крутив у руках свою шапку, лічив на шлику хрестики. Останнього вишив наприкінці серпня, коли на зсипному пункті «погла…
— Тоді роби як знаєш. Тільки дай мені ще раз побачити тебе на прощання.
Наближаючись до чергового узвозу, порослого густими чагарями, Ворон відчув, як забилося його серце. Там, на узвишші, під глодовими кущами було замасковано дві їхні «хати», кожна з яких могла вмістити…
— Чого ти не пождав, щоб я поміг? — спитав Вовкулака.
Мені здавалося, що я не встиг сказати цим хлопцям щось дуже важливе. Що? Сам не знаю, але я повинен був їм це сказати.
Окрім одягу та взуття, ми взяли тоді десяток револьверів, а рушниці сховали в Чуті, бо своїх мали вдосталь. Із харчів нічого путнього нам не перепало, хоча я бачив, як Ходя по дорозі до табору весь ч…
Раптом Сутяга підвівся. Знявши з голови шапку, накинув її на дуло карабіна і побіг прямо до ворога.
У лісі швидко темніло. Ворон сидів під деревом і курив уже третю цигарку.
Поки не розвіявся туман, Ворон поспішив назад до Лебединського лісу.
Мені подобалося, що Біжу бере на себе почин. Він був рішучий і в міру сердитий.
— Вибачте, пане отамане, — опустив очі Гупало. — Вибачте, не подумав. Я ж не від того, щоб чавити червону мерзоту. Але треба робити так, щоб це не окошилося на безвинних.
А Чорний Ворон сказав, що пора сідати на коней.
Їх вінчає отець Олексій. Тіна в рожевій сукні пахне, як квітка.
— Так точно, душа моя, — радо погодився поручник. — І нє токо розмовляю, но і пою. Жалко, шо нєт гітари.
Але про все по порядку. У містечко Дунаївці ми приїхали надвечір і швидко знайшли поблизу церкви хату тамтешнього священика, до якого мали доручального листа від отця Олексія Ставинського. Православн…
— Про те, що Завірюха зараз приведе сюди чекістів і здасть нас, як баранів.
Ворон послав Біжу та В'юна на другий бік сосняку, щоб розвідали, де його краще відходити в поле, але там їх підстерігала ще одна несподіванка. Від села через поле сюди підтягувалося войовниче юрмиськ…
— А єнто правда, что ані всє ішо дєвочкі? — ковтнув слину рябий, дістаючи з кишені ще одну проскурку.
— Ховайся хто може — люципер іде! На лобі звізда, на голові ріг — передушить усіх!
Коли Ворон, наказавши глядачам не виходити із «судової» зали, бо інакше сюди влетить бомба, вискочив з козаками надвір (до них приєдналися Туз, Гарасько і Босий), тут їм уже не було роботи. Всі ґавол…
Ворон бачив його не вперше, але тепер гасло «Воля України або смерть» війнуло на нього іншим змістом. Мабуть, і решта козаків відчули те саме, бо дивилися на прапор з мовчазною зажурою.
Відвернувшись, він спустив курок. Уночі постріл гучніший, ніж удень. Мудей, схарапудившись, відскочив убік.
— Ця доброта і довірливість загубили наш край. Теж мені, християнський звичай…
Більше немає достовірних джерел, щоб простежити його шлях до кінця. Відомо тільки, що цей шлях не завершився втечею до монастирських печер, вхід до яких Чорний Ворон «опечатав» гранатами.
— Якого-якого отамана? — спитав вершник, що стояв по другий бік воза.
Спершу мені здалося, що я розсипаюся на порох. А коли вдалося зібрати себе докупи, моя права рука лягла на кобуру.
— Він же непростий, — сказала Ганнуся. — Там на кришечці напис є: «Веремієві за відвагу».
«Тух… тух… тух… тух…» — чимраз тихіше озивалося його серце, та Дядюрі здавалося, що то він чує стукіт копит Мудея і Тасі, — Ворона й Вовкулаку вже не здогнати. А йому, Дядюрі, цього разу з ними не по…
— Відкрий же свої оченята, зіронько наша ясная, розтули свої калинові вустонька та промов до нас хоч словечко…
— От бачиш? Я знав, що його зробили для тебе.
Начальник военного гарнизона Штеренберг».
— Там, звідки прибігли, — всміхнувся Ворон.
— Не думаю, — заперечив Загородній. — Поки що все йде як треба.
Дося задерла рясу і скочила на коня. Ворон обняв Мудея за голову. Притулився зарослою щокою до його щоки. Яка ж вона гаряча. Яка ж вона…
— Пане отамане, — здивувався Сутяга. — Хіба ж я міг самовільно про таке домовлятися? А зв'язок — він той самий. Через Гудиму.
— Може, розшир яму? — порадив Вовкулака. — Буде зручніше копати.
— Я тєбє нє вєрю, — сказав Птіцин. — Ти должна мнє ва всьом прізнатся. Вазможно, тагда ми паступім па-другому.
Гупало у відповідь не назвався, лише кивнув і перевів погляд на другого: ага, якщо то Завірюха, то, виходить, оце перед ним і є полковник Гамалій. Його обличчя видалося Гупалові навіть знайомим, і сп…
— І ти, Гамаліє, з ними?! — здушеним голосом викрикнув Загородній.
Дося лишилася в темряві ні жива ні мертва, та за хвилю побачила в проймі вогник. Варфоломій свічкою кликав її до себе.
Спершу в коридорі почулися тупіт і крик, потім у сусідній палаті бахнули постріли. Один, другий, третій… За якусь мить прибігла Тіна з сувоєм марлі і ні сіло ні впало почала обмотувати йому руки — ві…
Те, що сталося потім, приголомшило навіть старого ворона. Він сидів на перетинці хреста Івано-Златоустівської церкви і після першого пострілу шарпнувся злетіти, аж раптом відчув, що крила не піддають…
Після того всі Момоти заворушилися, жваво запрацювали шатунами, — хапаючи «сучих тельбухів» за в'язи, по черзі тягли їх у воду й топили. Один якось вирвався, кинувся пливти на той берег, але малий Мо…
Подпись под этим письмом неразборчива, но фамилия, по-видимому, какая-то волчья — то ли Вовкодав, то ли Вовгура.
Він тільки тепер подумав, що той може і не приїхати. Старий Аврум Віткуп виручав їх не раз, — не тому, що співчував хлопцям із лісу, а через те, що шанував клятву Гіппократа і йому було байдуже, кого…
Ах, молодці! Один із них став перед нашими кіньми — далі ані руш, а двоє вмить опинилися по обидва боки воза, настільки, чортяки, певні себе, що навіть не взяли мене на приціл — бачили добре, що я не…
Увечері вони вчотирьох сиділи в ресторації «Софія», неподалік знаменитого уманського парку, де колись князь Потоцький розсипав замість снігу гори цукру, щоб серед літа покатати на санях свою примхлив…
А тепер стій-но, хлопці, знімімо шапки і добре подумаймо своїми твердими головами, як сказала б Євдося. Тепер нехай хтось пояснить мені ось яку штуку: якби хтива англо-арабка Зірка сама розвернулася …
Важко було дивитися на Біжу, який ховав свого останнього брата. Він довго сидів біля нього і не давав опускати в яму, де на дні вже хлюпотіла вода.
Хто б міг подумати, що заломляться такі отамани Холодного Яру, як Деркач, Семен Чучупака (двоюрідний брат Василя), Панченко, а разом із ними ще майже сотня гайдамаків.
— Я, Юхиме, й Петра дожену, — сказав я. — Де він тепер?
Він подав Досі повід, потім зняв сідельну сакву, дістав дві гранати «репанки».
— Жаль, що тільки один «люйс», — почухав потилицю Вовкулака.
І тут Ворона як осяяло. Завдяки Ларіоновій гарячковій промові він раптом збагнув, що його так занепокоїло в тій давній розмові з Гамалієм, — тоді воно ворухнулося десь насподі свідомості й ось тільки…
— Ти до кого там колядуєш? — спитав він, але Коляда нічого не чув, не бачив, зараз він був дуже далеко, хоча й припадав не до ікони, а тулився щокою до кольби рушниці.
— А ти й за брата забув? — Ворон перевів олов'яний погляд на Чучупаку.
— Пора, пора! — непокоївся він. — Слава Богу, всі цілі. Поїхали!
Після того, як чарупина пройшла по колу, досі мовчазного Голика-Залізняка потягло на балачку, і він, діставши з кишені фотокартку миловидого чоловіка у френчі червоного командира, простяг її Завірюсі.
Эти преступления предусмотрены ст. ст. 64, 65, 1 частью, 75 ст., 1 частью, 76 ст. Уголовного кодекса УССР, а посему ПОЛАГАЛИ БЫ дело вместе с личностями обвиняемых — ЗАГОРОДНЕГО, ГОЛИКА-ЗАЛИЗНЯКА, ГУ…
— Уперше чую, — здивувався він. — Уперше чую, що ти не дівчина.
— Ну, як дуже захочеш, то подзвониш зубами й без порошків, — сказав Ворон.
— Тоді гайда до табору! Поговоримо як годиться.
(З місячного звіту Черкаського окружного відділу ҐПУ Губернському відділу ҐПУ за червень місяць 1923 року.)
У передку воза, запряженого парою мишастих коників, сидів дідок у шапці-вушанці, по боках, звісивши ноги з полудрабків і притримуючи на колінах рушниці, тряслися на вибоїнах два міліціонери в шинелях…
Коли Чорновус формував свій відділ, до нього попросився нічний одчайдух Вовкулака. Гризло не образився.
— От лисиця стара. Знає, що вдень ніхто до нього не прийде. Ще когось дорогою бачив?
«Банда Черного Ворона ликвидирована 6 июня 1925 года».
— За дитину не журися. А якщо хочеш ряжанки, то ночуй у мене. Зроблю тобі й ряжанки, й масла такого, що потім себе не впізнаєш.
— Не бійся, — сказав Ворон. — Я твердоголовий.
Вона підійшла до столу, сіла на ослінчик обличчям до нього.
Може, Веремій ще надійде, а може, його по дорозі щось насторожило чи сполохало. Ганнуся до болю в очах вглядалася в темряву, вслухалася в ніч, поки зрозуміла, що його не буде.
І тоді найстарший брат Момот ухопив його за карк і поволік у річку, де вже при самому березі було їм по груди. Дереза і тут не опинався, лише коли залізний шатун занурив у воду його голову, він засми…
— Ні, — засміялась вона. — Просто Манюня.
Воронові навіть майнула прикра думка, що хтось міг помітити, як верхівці перескакували полем до цього сосняку, і тепер продзагонівці зупинилися, роздумуючи, що робити далі. Можливо, вони навіть посла…
— Нє вєрітє? Клянусь вам… Я готов зємлю гризть!
Коли він навідав батька і розповів про загибель братів, старий Лящ довго мовчав, а потім спитав майже з докором: «А ти ж як уцілів?» — «Кінь виніс», — одказав Зінько. «А вони без коней були?» — «Убил…
— Веремія, — повторив я, обернувшись до нього.
— Оце так зустріч, пане сотнику! Яка радість! — Це був «начштабу Чорноморської повстанчої групи сотник Завірюха». — Хіба я не казав, що дожену вас? Тоді, як ви заманювали мене до Звенигородки?
— То вам до Петриченків треба? — зрадів чогось «кубанець». — А чого ж ви забрели в цю глушину, як Шидлівці онде? — показав він рукою лівобіч від озера. — Такий гак обігнули.
— Не перебивайте його, — сказав Вовкулака. — Він по правді все каже. Хто б це просто так присилав черниць із Черкас, якщо монастир, вважай, закритий?
— Ой, на кого ж ти, соколе, нас покидаєш, у які краї вирушаєш? У краї темні, краї холодні, де дзвони не дзвонять, де люди не ходять…
— Ви їх своїми брехнями заведете під дурного хату. А мене — ні. Ідіть звідси, бо я вам покажу, що таке мертва петля. Он на тому дубі.
Чорна вода смачно цмокнула й проковтнула його з головою. На поверхню зринули великі бульби.
— Та, на якій відьми літають, — моргнув йому Ворон.
А якщо ворон щось загадував наперед, то майже ніколи не помилявся.
— Браво, отамане! Але ми повинні вижити й принести на шаблях перемогу своєму краю. — Гамалій кинув оком на Гупала й Голика-Залізняка: а як їм «Син України»?
Настала тиша. Тільки Цокало багатозначно цокнув язиком.
Біля Долбоносова сидів, високо закинувши ногу на ногу й помахуючи носаком хромового чобота, воєнком Красуцький, добродушний хитрий хохол, чепурний та наодеколонений, як і всі потайні п'яниці. Сєня Ка…
Ворон та Вовкулака поскидали з себе намоклі лахи, Меланя занесла їх до печі сушитися.
Мудей ішов тихим кроком і, видно, шельма, дрімав, бо не любив ледачого ходу, а Ворон притримував повід, сам ще не знаючи, куди йому спершу звернути. Кортіло раніше добутися до свого гніздовища в Лебе…
— Да, да, канєшно, ти будєш жіть. — Птіцин знов гладив її волосся, вдихаючи його живий, дражливо-трав'янистий запах.
Проте «банда» не кидалася нікуди. Лісовики занишкли в рову й не давали про себе знати. Стрілянина не вщухала, згори летіли гілки, сипалася глиця, гостро пахла розколошкана кулями сосна.
Він поклав її, загорнуту в бекешу, на солому, сліпо, навпомацки став шукати кисет і, коли знайшов, довго скручував цигарку, розсипаючи тютюн неслухняними пальцями. У стодолі зовсім стемніло.
— Я, ваше високоблагородіє, Шельменко-денщик, будучи сказать, не люблю неправди опущ хріну, правдою живу на світі і, будучи, усім її у вічі так і сиплю, мов піском.
«Полномочному представителю на правобережной Украине, начальнику Киевского отдела ГПУ
Ворон тихенько реготне, затуливши дзьоба крилом, щоб не каркнути, щоб його не почули, бо тоді рогаті, зганяючи злість, стрельнуть ще й по ньому. Ворон не боявся смерті, але він не любив, коли пахне с…
— Потом узнаєш, — сказав ікластий і приставив дуло карабіна йому до тім'я. — Всєм сложіть оружіє на землю!
Ворон здивовано оглянувся на хлопця. Василинка вгадав його думку.
Від люті розгромили в селі споживчу кооперацію.
— Ідьом атсюда, пака цели, — рябий відвів дуло різко убік.
— Мабуть, живий, якщо вештається, — незворушно відказав Василинка. — Хоча під каптуром не видно його лиця.
— Ти адна? Вхаді. Чєсно гаваря, нє ажідал.
Діло, звичайно, добре, але й непросте. Може, це каверза чекістів?
— Я більше не можу терпіти, дай мені себе ще, моя пташко.
Це означало: залиште нас самих. Коли хлопці пішли «на лови», Ларіон засипав Ворона наказами Гамалія.
— А чєво мнє баятся, я ведь шол на пєрєгавори, а нє сватацца.
— Страчувати вас напросився таваріщ Гальперович, — сказав я, подаючи йому шаблю. — Поверніться до нього спиною і станьте на коліна.
— Кого? — я думав, як тут краще влучити в масть, але вигадувати щось своє було небезпечно. — Ничипора Петриченка знаємо. І жінку його Марусю, це ж вона поведе нас до дохтора.
Після того, як отамани не повернулися із Звенигородки, хвиля арештів прокотилася по всьому нашому краю — сотні підпільників і підозрюваних у щирості[*] було арештовано в Чигирині, Єлисаветграді, Шпол…
Залишалось одне: розібрати сніпки на покрівлі, тихо прокрастися всередину, а там воно покаже. На те і ніч, щоб колошкати сонних курей на сідалі. Можна було ще запалити стодолу й виглядати, хто звідти…
— Раптом що, — сказала Дося, — за дверима лежатиме свічка.
Я тільки тепер зрозумів, чому Козуб не обзивався: його поранило відразу після того, коли він вискочив на Мудея, затуливши мене від куль. Козуб протримався на коні, поки ми дісталися вільшаника, й ось…
— Цить! Цить мені, бо я тобі зараз як побіжу, то не знатимеш, у який кінець бігти!
Ворон розкутав на Тіні бекешу, перевернув її на живіт сраченям догори, але, не маючи під рукою дубця, покарав інакше.
На ранок справді випав сніг, прихопив морозець, подвір'я засніжило, як у Ганнусиному сні. Вона вхопила десяток яєць, побігла до ворожки Хтодихи, щоб та розтлумачила, до чого цей сон, і баба Хтодиха д…
— А ти, шльондро, йди сюди і задирай спідницю, — наказав Чорновус. — Всиплю тобі по сраці, щоб пам'ятала.
Нас зосталося шестеро. Біжу, Ладим, Невіруючий Хома, Василинка, Ходя і я. Небагато, але ще можна себе показати. Жаль, що нам не усміхалася навіть погода. Такої дощової осені ми ще не знали. Моква вже…
Перечислить все злодеяния атаманов Загороднего, Голика-Зализняка, Гупало и их ближайших помощников не представляется возможным, ибо они сами при всем своем желании не могут вспомнить и описать бесчис…
Наступного дня на Носачівському полі черниці Лебединського монастиря підібрали і поховали в рову попід лісом більше сотні полеглих козаків — небагатьом пощастило вирватися з того обхвату, і серед них…
Вона взяла з його рук невеличке, приємне на дотик пуделко, відкрила його, а Ворон тим часом креснув сірником.
Над поверхнею багнюки стриміла тільки машкара в перехнябленому брилі, яка нагадувала чудернацьку голову водяника чи головешку болотяника.
Віспуватий під'їхав упритул до воза, нахилився над кубельцем, де лежав закушканий Ярко, і відхилив ріжок ковдри, що прикривав обличчя дитини. На подзьобаному обличчі гайдамаки вималювалася така здиво…
Далі теж усе відбувалося весело, а подекуди й зовсім кумедно. Уже верст через десять наші «будьонівці» наштовхнулися на кінний відділ міліції, який нишпорив на дорогах спільно з летючим загоном ББ. Ч…
Чорна яма дихнула на нього застояною прохолодою. В темряві важко було щось роздивитися, тому Птіцина розібрала ще більша цікавість. Він узяв гасову лампу й, підкрутивши вище ґнота, підніс її до темно…
«Вы должны помнить, что коммуну, чрезвычайку, продовольственные отряды, комиссаров-евреев украинский крестьянин возненавидел до глубины души. В нем проснулся спавший сотни лет вольный дух запорожског…
— Нікуда я тєбя не отпущу! Пєрєночуєш у мєня.
— Добре, — сказав Зінько. — Тільки не вбивайте старого. І дивіться, як помирають за Україну! — він підніс «штаєра» дулом до відкритого рота й натиснув на спускову скобу. Побратим не підвів — глухо ах…
Тіна раптом повернулася до нього спиною, і він відчув, що вона плаче.
— Я тебе щоночі жду-виглядаю, — сказав Вовкулака, поблискуючи іклами.
— І прямо в чека? — спитав я, усміхаючись, але таким тоном, щоб він зрозумів, з ким має справу. Мовляв, якщо це гра з вогнем, отче, то краще отямтеся, поки не пізно. Я від самого початку припускав та…
Ганнуся боязко поставила кошика, навпомацки знайшла в ньому свічку, дістала сірники, та тільки-но засвітила вогонь, як у піддашші щось залопотіло, забилося, вона вся стислася, не дихала, поки нарешті…
— Ану зніміть цю пов'язку, — попросив Віткуп, ніби сам не мав сили розв'язати рушника.
На третій день Ходя, втративши терпець, узяв лука й пішов шукати удачі. Невдовзі він повернувся… з убитою вороною.
— Улітку все розпочнеться, — казав він. — Українці в польських таборах уже отримали зброю, з нетерпінням ждуть головного наказу. В серпні над Україною кружлятимуть літаки, робитимуть мертві петлі, і …
— Іуда, — процідив рудий вирлоокий «бебех», схоже, що вихрест, але першим повернувся і став навколішки. Він знав, що так легше вмирати, тому ще й нагнув голову. Те саме зробили й інші — мовчки, з яко…
— Авжеж, — Калюжний долив собі в чарку і, вже не запрошуючи мене, випив до дна. — У них там в уряді та штабах у всіх були інші завдання. Бо там зібралися польські підпанки, австрійські фендрики резер…
Після хвацького помаху його руки, в якій поблискував кольт, на сцену висипало кільканадцять хористів (вони ж таки, видно з усього, збиралися грати й комедію, бо зодягнуті були, як лицедії, — хто в су…
— Заходила ввечері Танасиха. Каже, що бачили на базарі в Чигирині чоловіка, схожого на Ярка. Тіки перевдягнутого в старця. Обірваний, заріс, зачубатів. Надворі холодно, а він, біднесенький, босий і в…
— Так треба, — сказала Танасиха, бо й сама не знала, чого пупорізки ховають ті ножиці під породіллю. Бачити бачила, а чого воно так — не питала, однак усього в тих чаклунок не випитаєш. — А ти, молод…
— Так спрасітє! — зірвався на крик Вольський. — Спрасітє у него сейчас, вот жє он перед вамі, народ-то! — Він повів очима по залі, де серед публіки мали бути вже підготовлені «громадські обвинувачі»:…
Вона квилила та примовляла з таким одчаєм, аж чорний ворон заслухався, — він давно вже примостився недалечко на комині хати, споглядаючи за цим дійством. Сухе тепло, що дихало з комина, приємно лоско…
— Що то за козак, який журиться за домівкою? Нема коли радитися. Вчора в Мокрій Калигірці більшовики розстріляли сорок наших людей та ще й повісили шістьох жидів, які шили нам одяганку і чоботи. Треб…
Вогник сірника освітив його застигле, аж кам'яне обличчя.
— То оце вони такі — орли губчека? — вийшов наперед Деркач, намагаючись говорити глумливо, але в нього це не виходило. — Цікаво… І як же вас величати?
Не журіться за мною тяжко. Мені зовсім не жаль мого молодого життя, бо кладу його за нашу святу ідею, яка ніколи не вмре навіть у поневоленій Україні. Один мій товариш, такий, як я, недавно сказав пр…
— Я кому наказав чухрати додому? — спитав Ворон.
— Ето факт, — сказав чекіст. — Пачті нікаво нє асталось в жівих. Ах, да! Ваш так називаємий ґєнєрал-харунжій Тютюннік, возґлавлявшій ету жалкую вилазку, сбєжал с поля боя, как заяц, но факт астайотся…
Ванька прицілився, натиснув на спуск: цок. Бойок злегенька клацнув, але пострілу не було.
Він зайшовся таким божевільним реготом, що ледве не випав із сідла.
— Синочку-голубчику, Богом тебе благаю, візьми це дитя й заховай десь на хуторах у добрих людей, бо ці знов приїдуть і вб'ють його, а ти заховай, у вас є свої люди по селах і хуторах, хай приймуть йо…
«АТАМАН ВЕРЕМИЙ. ЭТО ЖДЕТ КАЖДОГО БАНДИТА!»
Тут уже козаки засміялися, та не до сміху було В'юнові.
«Совершенно секретно. Начальнику гарнизона тов. Штеренбергу. Ввиду исключительной важности и конфиденциальности переговоры продлены до завтрашнего дня. Прошу не волноваться. Птицын».
Чорний ворон, який сидів на суку старезного дуба і майже зливався з його обвугленим стовбуром, ліниво, але й трохи здивовано назирав за людьми, що викопали з-під землі гарматну гільзу.
Щодо тактики боротьби, через яку завелися отамани, то я всією душею був на боці Ларіона. Тому відразу сказав, що на час перебування в Холодному Яру та Чорному лісі підпорядковуюся отаману Загородньом…
І прокидається з важкою душею. Церква сниться не на добро.
Операция «Заповит» протекала в чрезвычайно сложной напряженной обстановке, и только благодаря опыту, выдержке и мужеству ее руководителей нами получен успех. В то же время следует отметить, что некот…
Нагорі наростав такий тупіт, що здавалось, льох ось-ось завалиться. Земля вже осипалась на голову.
— Так лягла карта, пане отамане, — сказав він. — Усе правильно… Прощавайте…
— Чорний Ворон запізнюється? — спитав він.
— Я ж ніколи цього не робила, — розгубилася Меланя.
— Навіщо? — запитав той, що привів священика. Його ширша, ніж довша, голова і закандзюблений ніс робили чоловіка схожим на велику сову.
— Зрозуміло, — сказав Манжула, переводячи погляд на Гупала.
— Якщо ви такі картярі, що вам уже й револьвери не потрібні, то зіграйте на своє життя. Одну партію. Той, хто виграє, житиме. І виконає вирок.
Бодай такого, як Василь Чучупака, — терпіти не міг балакунів, котрі мали язики довші за шаблю. Ніколи не забуду, як на гамірній нараді в монастирі він грюкнув об стіл рукояттю бельгійського бравнінга…
Переходячи з місця на місце, загін Гризла потрапив в оточення біля Топильного. Там вони попали під такий гураганний обстріл, що кора злітала з дерев, тріски летіли межи очі, кулі ляскали об стовбури …
Я вийшов надвір і за причілком викурив цигарку, ховаючи вогник у рукав. Містечко давно спочивало, скрізь було тихо.
Зненацька на горищі повітки так гримнуло, що віхті полум'я полетіли на всі боки, ніби гарматна стрільна влупила в покрівлю; москалі поприпадали ниць до землі, і ніхто ще не встиг отямитися, як услід …
Чорний Ворон аж замилувався ними, навіть виникло дурне бажання продовжити їм на хвилинку-другу життя, хай би ще й затанцювали, адже вони, ці ховрашки, незабаром згинуть, як роса на сонці. Проте він з…
«Вчера, согласно нашей разработке, была проведена успешная операция «Заповит» по захвату главарей петлюровских банд, прибывших в Звенигородку на так называемую «высшую атаманскую раду». В первую очер…
— Уперед то й уперед, — Гупало торкнув коня острогами.
Надворі вже поночіло, але сліпа Євдося світла не запалювала, зате лампадка горіла біля божниці, і в її відсвітах Ворон бачив, що Євдося, слухаючи його, усміхається сама до себе невидющими очима, аж т…
— А чого він вартий без нас? — задер носа Загородній. — З ким же тоді йти на повстання?
Так буває іноді: два брати чи дві рідні сестри ніби й схожі між собою, видно, що тієї ж породи, але одне вдасться як намальоване, а друге — наче підкинули. Про Вовкулаку казали, що він народився вноч…
Дибенко з великої гранчастої карафи налив усім самогону, на око видно — міцнющого, бо зверху по колу чарки збиралося намисто, і сам-таки першим узяв слово. Говорив він по-нашому непогано, як для вихі…
«Ху-у-у», — полегшено видихнули козаки, і їхні натягнуті, як бубони, лиця розпружилися.
Дося не знала, чи ще коли-небудь зустріне Чорного Ворона, але виглядала його завжди. Вона й у монастир пішла, хай Бог простить, через нього. Не судилося стати парою, думала Дося, то буде йому за сест…
— Еге, не бачиш. А бороду як запримітила?
Підігріта вода тепер знадобилася. Вони вдвох нарядили Василька, Меланя допомогла Ількові спустити з горища труну.
— Це не просто, це дуже любо — спати з тобою, — сказав він. — Але я про те, що ти… не боялася. Чув, є в жінок такі дні.
Хлопцям дитинка сподобалася, Ходя також узяв її на руки і так занявкав по-своєму, що немовля принишкло, як зачароване.
— Загинув чи не загинув, а пропав безвісти, і вже рік, як його не чути. Жінку розстріляли, зостався синок-колосок, якого отаман не встиг і побачити, — показав я очима на сповиток.
— Хто вам сказав, що війна закінчилася? — спитав я. — Навіть оці переговори між нами свідчать про те, що війна продовжується.
Чорновус подивився в сірі очі — у них не було й іскорки сміху. Вони, ці очі, дивилися десь далеко-далеко.
Потім я розповів, як загинув запроданець Завірюха, — нехай же втішаться душі убитих ними… Коли віддав славу Козубові і Захарку, вперше побачив, як плаче Біжу. Козаки, ховаючи очі, ще нижче схилили го…
Ну, звісно, — на тапчані сиділа напівроздягнена дівуля і, мов шкодлива кішка, світила на мене сполоханими очима.
«Мене буде поховано в Гунському лісі за двадцять кроків на схід од старезного дуба».
— Хто вас сюди просив? — почав жалібно-тонким голосочком. — Хочете загнати мене в могилу? Ну подумайте своєю головою: ви оце відсиділися та й пішли собі далі, а хтось донесе, що ночували в мене.
Один, щоправда, якось таки прослизнув поміж оглашенними «будьонівцями» й кинув ноги на плечі.
— Навіть так? — Ворон відчув поштовх у самісіньке серце.
Він підійшов до неї, виглянув за двері, чи там більше нікого немає, і міцно їх причинив.
— Міласті просім! — увернув довгобразий Кузякін, сяючи поголеним черепом.
А стежка туди — ось вона, що не крок, то й гарбузове лушпиння. Вовкулака, Ходя й Біжу рушили слідом і за версту-півтори почули на ніс димок від багаття. Спішившись, підкралися ближче, а там біля стру…
— Оце нагребли! — сказав Біжу. — Повзуть, як черепахи.
Можна було замилуватися Ходею, якби не стара відьма, що стояла на сцені. Вона тримала в руках по бомбі і шкірила до всіх ікласту пащеку.