Чикирда зачудовано дивився на Ходю волохатими, як джмелі, очима.
Він зірвав з плеча гвинтівку, обернувся до ставка, прицілився й вистрілив.
— Може, комусь іще не понятно? — повів кольтом по першому ряду юродивий Шельменко.
— За дитину не журися. А якщо хочеш ряжанки, то ночуй у мене. Зроблю тобі й ряжанки, й масла такого, що потім себе не впізнаєш.
— Врьощ, блядіна! — Гоцман сіпнув прищавою шиєю, вихопив наган і наставив на колиску, де, налякана його криком, зайшлася плачем дитина. — Щас спєрва щєнка успокою, а патом тєбя!
— Цить! Цить мені, бо я тобі зараз як побіжу, то не знатимеш, у який кінець бігти!