Цитата #1015 из книги «Залишенець. Чорний ворон»

У повітрі стрельнула нагайка Тимоша Компанійця, вірного Ларіонового ад'ютанта, і так оперезала байбакову спину, що він заскавулів по-собачому.

Просмотров: 4

Після цього весь загін Дерези, як по команді, склав зброю — трофей був нівроку. А ще ж коні! Півсотні коней-зміїв, якщо рахувати і тих, на яких тепер сиділо семеро ошелешених братчиків Момотів, — їм, бідолахам, навіть не було чого складати до наших ніг, вони взагалі не могли допетрати, що тут відбувається, тож тільки лупали зляканими очима.

Просмотров: 2

Старша сестра Прокопа Квочки не хотіла віддавати дитя, мовляв, як же я буду без нього, воно ж тепер як своє, цицьку у мене брало, діти до нього звикли, ні, хай лишається в нас, а там буде видно, проте Вовкулака похитав головою: дякую тобі, сестро, за добрість і душу правдиву, але мене послали забрати Ярка, і тут ще й чоловік її, шваґер Прокопа Квочки, сказав, що він теж звик до дитини й готовий узяти її за рідну, але, жінко, одумайся, тут не нам із тобою вирішувати.

Просмотров: 2

Про дівчат вони теж балакали. Їх послухати — то любку мав кожен. Вірилося хіба що Козубу. Він так розповідав про свою Ярину, що всі притихали й дивилися на нього «ясними очима».

Просмотров: 3

На серці полегшало — і в цих краях не все ще вигибло. Хай по лісах, але живуть ще острівці нашої запільної держави, де гуляють хлопці з тризубами на рукавах. Нас зосталося мало, дуже мало, та навіть ось це немовля вже на першій своїй дорозі не змогло розминутися з товаришем свого батька. Тож мусимо триматися, мусимо стояти до останнього. Хто зможе…

Просмотров: 3