— Нєправда, ана сказала, что любіт мєня, і сама пабєжала, — зацокотів зубами вухатий. — Нє стрєляй, ми с нєй паженімся і уєдєм в Пєнзу.
— Громом убило, чи шо, — знизав плечима Коляда. — Мені ще бабуся казали, що не можна бігати в грозу, бо вб'є. Хутчій ховайтеся, хлопці, в комору.
— Ховайся хто може — люципер іде! На лобі звізда, на голові ріг — передушить усіх!
Діждавшись вечорової зорі, вони сіли до столу, проказали Отченаш, скуштували по ложці куті, а тоді, взявши чаші (це були різного калібру кухлі), стоячи пом'янули загиблих. Налили ще, і Чорний Ворон, котрий сидів у голові столу, знову підвівся, підняв свою чашу за кожного, хто зостався тут зимувати, в тому порядку, як вони сиділи по обидва боки від нього — за Вовкулаку, Сутягу, Біжу, його брата Захарка, Козуба, В'юна, Ладима, Фершала, Карпуся, Цокала, Невіруючого Хому і, звичайно ж, за Ходю, який прозрів і також повстав проти червоного люципера.
— Ну то як? — спитав найстарший брат. — Приймаєте нас до себе?
Зірвиголова затримав свій погляд на Тіні, на якусь хвилю синява в його очах потеплішала, проте усмішка вийшла кривою.