Мені здавалося, що я не встиг сказати цим хлопцям щось дуже важливе. Що? Сам не знаю, але я повинен був їм це сказати.
— Ти навіть не уявляєш, як усе мудро. І яка я вдячна тобі.
Поки не розвіявся туман, Ворон поспішив назад до Лебединського лісу.
— Да, да, канєшно, ти будєш жіть. — Птіцин знов гладив її волосся, вдихаючи його живий, дражливо-трав'янистий запах.
Він поклав її, загорнуту в бекешу, на солому, сліпо, навпомацки став шукати кисет і, коли знайшов, довго скручував цигарку, розсипаючи тютюн неслухняними пальцями. У стодолі зовсім стемніло.
— Відвези його й повертайся, — сказав Ворон Дядюрі.