— А єнто правда, что ані всє ішо дєвочкі? — ковтнув слину рябий, дістаючи з кишені ще одну проскурку.
— Якого-якого отамана? — спитав вершник, що стояв по другий бік воза.
— Тоді пропонуйте самі. Черкаси, Звенигородка, Сміла…
Ворон сіпнув ніздрями — відчув якийсь невловимо знайомий запах, що легенько війнув від Досі. Дражливо приємний, але невгаданий.
— Пожалуй, да, — сказав я і, діставши з піхов австрійський тесак, різонув по телефонних дротах.
— Таки той, — прогув, як у бочку, Сутяга.