— А тоді на цукроварні хто все придумав? — перевів він розмову на інше.
— Ой, на кого ж ти, соколе, нас покидаєш, у які краї вирушаєш? У краї темні, краї холодні, де дзвони не дзвонять, де люди не ходять…
— Та, на якій відьми літають, — моргнув йому Ворон.
Воронові навіть майнула прикра думка, що хтось міг помітити, як верхівці перескакували полем до цього сосняку, і тепер продзагонівці зупинилися, роздумуючи, що робити далі. Можливо, вони навіть послали вістового по допомогу.
— Правильно, — сказав Ворон. — Не можна людям знати всього. Мусить бути велика тайна життя і смерті. Інакше все втратить смисл.
Справді, було хороше, трішки меланхолійно й тривожно, як то завжди буває за першого знайомства із вродливою жінкою.