Це була правда. Його батько був лісником, жили вони в лісництві, а пологи приймала стара повитуха Перчиця — матінка сліпої Євдосі.
— Ти ж таки в нас козак, еге? — перепитувала Танасиха у немовляти, так сміливо смикаючи його скрученими пальцями за цюцюрку, що в Ганнусі хололо всередині. — Еге ж, козак, викапаний Веремій, а ревеш, як бичок-третячок. Ну, та реви на здоров'я, нехай голос прорізується.
— Хао![*] — вигукнув Ходя і, не чекаючи ніяких цокань, вихилив чарку до дна.
— Здорові були! — гукнув він привітно, виїжджаючи позад них із лісу. — Звідкіля й куди їдемо, хлопці?
За дверима почулися тихі кроки, потім заскреготав засув.
Від похвали Вовкулака трохи одм'як і вищирив до Ворона свою найтеплішу усмішку.