— Хао![*] — вигукнув Ходя і, не чекаючи ніяких цокань, вихилив чарку до дна.
— Здорові були! — гукнув він привітно, виїжджаючи позад них із лісу. — Звідкіля й куди їдемо, хлопці?
За дверима почулися тихі кроки, потім заскреготав засув.
Від похвали Вовкулака трохи одм'як і вищирив до Ворона свою найтеплішу усмішку.
«Сестра Ольга» підійшла ближче, але відстань тримала обачно.
Ніхто не знає, де й коли доля пошле йому найщасливіші дні, а я знав: ось вони зараз попереду, майже два тижні, які я проведу з коханою жінкою. Господи, це ж так багато! День у день ми будемо поруч, будемо разом ночами, я дивитимуся, як вона спить, дихає, як усміхається, говорить, як сповиває дитину…