— Учора Ходя, сьогодні Василинка, — докинув Козуб. — Якщо так діло піде і далі, то скоро ми всіх чекісток перешпокаємо.
— Приїжджайте післязавтра, якраз буде Спаса, — порадив Гупало. — Зустрінемося по-козацькому.
Звичайно, може, подумав я, але, по-перше, отче, вам чи паніматці для цього треба відлучитися з дому, чого я не дозволю, а по-друге, навіщо чекістам здіймати шум у хаті сексота? Щоб завчасно його розсекретити?
Василинка вперто відмовчувався, бо я ще торік одмовляв його від лісового життя, казав, щоб він приберіг себе на майбутнє, але хлопець затявся: не приймете до загону — сам воюватиму.
(Зі звіту штабу ЧОН Кременчуцької губернії за листопад місяць 1922 р.)
— Ну, люди… Хто ж. Бачили, як він просив милостиню.