Невдовзі я переконався, що сумнів — хвороба перехідна.
Я теж хотів було витерти тим папірцем руки, але сотник Бойко, задзеленчавши хрестами, вихопив його в мене, склав учетверо й поклав до нагрудної кишені австрійського мундира. Цікаво, що з того моменту вся увага червоних командирів якось ураз перекинулася на сотника Бойка, ніби тепер він, а не я, очолював делегацію.
— Слухай, май совість, — сказав я. — Дай людям на Донбас доїхати.
…Його молодший брат був красенем на всю Звенигородку.
— Біжу! — вискочив наперед Біжу, вхопив якусь ломаку й закотив довбешку назад у мішок.
— Я тоже казак. Правда, із Брянщини, но в нас там хохлів півсела.