— Паґаді, мальчік, нє плач, успокойся, — сказала красива тьотя, дивлячись на Василинку великими чорними очима. — Ти хочеш сказать, что бандіти да сіх пор в сєлє?
— Це добре, — сказав Ворон. — Добре, що ти на все згодна.
Прочитавши розписку, чекіст подивився на мене, як пес на висівки.
— Невже не второпав? Крига скресла. Готуйся до поїздки у Звенигородку.
Так мій загін поповнився цілою чотою Момотів.
— Прощавай, отамане, — холодно, хоча й на «ти», сказала вона. — Дасть Бог — побачимося. — Точнісінько так вона колись попрощалася з ним біля ресторану «Софія» в Умані.