Так мій загін поповнився цілою чотою Момотів.
— Прощавай, отамане, — холодно, хоча й на «ти», сказала вона. — Дасть Бог — побачимося. — Точнісінько так вона колись попрощалася з ним біля ресторану «Софія» в Умані.
(Витяг з інформаційного зведення Кременчуцького штабу ЧОН від 20 серпня 1922 року.)
В'юн усе ще дивився на мене, але я бачив, що очі його неживі. Провів долонею по його повіках. Потім узяв, мертвого, на руки й швидко пішов до берега.
(Витяг з інформаційного зведення Черкаського повітового карного розшуку за 15–23 січня 1922 року.)
Якийсь час вони напружено вдивлялися одна в одну, знаючи, що на цій стежці їм уже не розминутися.