Прочитавши розписку, чекіст подивився на мене, як пес на висівки.
— Невже не второпав? Крига скресла. Готуйся до поїздки у Звенигородку.
Так мій загін поповнився цілою чотою Момотів.
— Прощавай, отамане, — холодно, хоча й на «ти», сказала вона. — Дасть Бог — побачимося. — Точнісінько так вона колись попрощалася з ним біля ресторану «Софія» в Умані.
(Витяг з інформаційного зведення Кременчуцького штабу ЧОН від 20 серпня 1922 року.)
В'юн усе ще дивився на мене, але я бачив, що очі його неживі. Провів долонею по його повіках. Потім узяв, мертвого, на руки й швидко пішов до берега.