Хороми гарні, рублені, шпаровані. З рушниками, кіотами, скринями, комодами, самоварами та печами кахляними. Розходимось по кімнатах. Нікого. Невже втік, гнида? Ходимо, під ліжка палиці засовуємо, ворушимо білизну, шафи платтяні ламаємо. Нема ніде хазяїна.
Я даю гроші: золоту десятку зі шляхетним профілем Государя й два карбованці. Вони зникають у матовій стіні.
Білорусії майже таку саму вірогідність, як і для Росії. Зрозуміти логіку таких соціальних експериментів, які готують нам уже народжені, але ще не обрані чи призначені Президенти, і є інтелектуальним завданням читачів творів В. Сорокіна.
— Гарна, стерво! — Охлоп спльовує, зсовує на потилицю магерку.
— За рідного! Здоров’я тобі, Батю! Удачі на ворогів! Силоньки!
— Нагору його, — киває Батя банщикам. — Воду змінити.