Прив’язаний Данилков, сідає Мишаня йому на ноги, спускає штани. Срака, судячи зі шрамів, уже шмагана не раз у піддячого.
— Як накажете, Государю. А що з пасквілянтом робити?
З півслова збагнув усе вірний Трохим: розмахується й обушком — по персню. Тільки бризки алмазні навсібіч.
Це ж треба — Государ наш піклується про те, щоб китайці правильно свою подать платили!
— Годі, дурепо, я справи державні вирішував, життям ризикував.
Ми виїжджаємо на Якиманку. У Замоскворіччі, як завжди, галасливо й людно.