Страшний гнів Государя. А ще страшніше, що ніколи Государ наш голосу не підвищує.
— Га? От сучий син! Вправно завернув, га?
Артамоша розплющує очі, робить паузу, обводить залу своїм пильним поглядом. Пилка його повискує.
Прив’язаний Данилков, сідає Мишаня йому на ноги, спускає штани. Срака, судячи зі шрамів, уже шмагана не раз у піддячого.
— Як накажете, Государю. А що з пасквілянтом робити?
З півслова збагнув усе вірний Трохим: розмахується й обушком — по персню. Тільки бризки алмазні навсібіч.