Притуляю долоню до стола, дякую прозорому за обід, проходжу коридором ніжно-рожевим, акацією квітучою пахнучим, до літака. Невеликий він, але затишний — «Боїнг-іценді-797».
— Оселедців балтійських, насіння папороті й книг.
— Государю, здається мені, що «чотири тягла» — правильний закон. Одне в ньому незрозуміло — чому «чотири»? Звідки взялася цифра ця? А чому — не шість? Чому — не вісім?
Прилаштує він малечу, не дасть пропасти, виростить чесними громадянами великої країни.
— Зрозумів, — киваю я, прибираю Батю, умикаю Посоху. — Чув?
— Ти, Стерно, говори, та не заговорюйся! Вірно, вірно він каже! Не в чотирьох діло! Ні, в чотирьох!