— Ти, Стерно, говори, та не заговорюйся! Вірно, вірно він каже! Не в чотирьох діло! Ні, в чотирьох!
— Ну, люблю я молодих гвардійців. І що з того?
Заходить із передбанника до нас граф. Простирадло на ньому як тога римська накинуте. Кремезний граф, білотілий, тонконогий.
— Дочка Государя, Анна Василівна, подала на розлучення з графом Урусовим.
Секунд п’ятнадцять минає, і праворуч від лику Государя у фіолетово-синій рамочці з’являється невелике зображення графа Урусова. Зі змарнілого, важкого обличчя графа зрозуміло, що вже читав він поему цю, і читав не раз.
Рев захвату. Слава Богу! Дочекалися злодюги західносибірські!