Бачу, на бульці блакитній обличчя міністра закордонних справ і помічника його, голови Думи. Укладають вони на дачі міністра страшну угоду про розподіл Росії.
— То до чого тут Артамоша? Він же просто чутки переспівує! Артамоша!
— Так. Значить, нікому зі мною поснідати… — зітхає Государиня, беручи із золотого підноса новий келих із шампанським. — Гаразд, ідіть усі…
Усі вже трішки скуйовджені. Аякже — до рибок рукою подати.
Набираю в легені повітря. І… випускаю. Нічого відповісти.
— А коли горить, — веде далі князь, вус підкручуючи, — тоді чого Європі боятися нашого бзда?