— Давай-но срібної житньої, груздів у сметані й холодець.
— Порокові твоєму я не суддя — кожен із нас перед Богом за себе відповідає. А от підпалу я тобі не пробачу. Згинь!
Робить знак бібліотекарю. Знімає він із полиці зібрання творів Антона Чехова.
— Проїдемось, Уляно Сергіївно, — я заводжу двигун, виїжджаю з державної стоянки.
— Тельбухів. Натуралізм тут недоречний. Зроби, братику, тельбухів менше.
— Мені за державу образливо! — крутить круглою головою голова так, що потрійне підборіддя його холодцем гойдається.