— Був колись у моєму загоні один тихий хлопчина, не з тутешніх, бурлака. Івасем звався. Поки воюємо, він ще нічого, а як настає затишшя, йому наче пороблено. Впадає в таку нуду, хоч викинь чоловіка, аби на інших не перейшла та хвороба. Мовчить, мовчить, та як почне говорити, то тільки про одне — про орден руки Івана Хрестителя. Він казав, що належить до таємного ордену лицарів руки святого Іоанна.