— А ти теж не дуже хоробрий, — сказала вона, усе ще схлипуючи нервовим сміхом. — Відразу побіг до дверей.
— Йому вже нічого не треба, — незворушно мовив Віткуп, дрібно киваючи головою.
Наступні кулі Ворон загнав у голови Вольського і Кандигіна.
Василинка бідкався, що не може в таку негоду піти «у найми».
— Замість нюняти принеси перваку й довгий шмат полотна.
— Я так і подумав: замість моєї голови Бог узяв твою шапку. Але мені її дуже жаль.