— Давно. Казала, як одвоюється, то пострижеться в черниці.
— Та я здоровий, як бик! — він сердито скочив із ліжка й випростався на повен зріст, трохи не дістаючи головою стелі. Але похитнувся, взявся за металеве бильце, яке ледь не зігнулося в його руці.
— Відвезіть мене додому, — попросив Віткуп. Він навіть не знімав свого старезного, як і сам, лапсердака.
Ніж увійшов йому під ліве ребро, і Гудима сконав миттєво.
«Ви акружєни, вихаді! — кричали у ніч. — Здавшіхся в плєн ми не растрєліваєм!»
Я його випхав з нашого табору, як паршиву вівцю. Потім трохи жалкував: може, погарячився? Яка ж то тяжка річ — не вірити обіцянкам, якщо вони збігаються з твоїми сподіваннями.