І тут сталося несосвітенне. Там, під землею, пролунав такий вибух, що здригнулася навіть Івано-Златоустівська церква. Погребиця спершу осіла, а потім у всіх на очах провалилася під землю.
Чикирда замість зробити короткий кивок головою так задер носа, що оселедець випорснув з-поза вуха й розгорнувся аж до пояса.
Що? Вовкулаці стало недобре. Лихе передчуття, яке марудило його відтоді, як попрощався з Куземком, тепер стислося в грудях тісним клубком. Спершу він розгледів білого в чорних латках жеребця-таркача, а потім упізнав і братового вороного.
Привели Ілька. Він так і був у спідньому. Стояв білий, як привид. Навіть очі його були порожні.
Вона поволі сплющилася, але не потонула — ще довго гойдалася на ставковому плесі.
— Бліжє! Падхаді бліжє! — волало з-за тину, перекрикуючи ревіння худоби й іржання коней. — Нє стрєлять!