— Ні, — відповів я сам собі. — Будь-який окупант преться на чужу землю тільки грабувати й визискувати.
— Тютюнник наполягав, щоб, фотографуючись, я начепив Залізного хреста[*]. Але я цього не люблю. Не в нагородах доблесть. Хіба ні, пане отамане?
Козаки, розв'язавши руки Тузові, Босому та Гараську, підсадили їх, охлялих, на вантажівку і самі повискакували так жваво, наче щодня їздили на машині. Ворон теж виліз на кузов, з цікавістю приглядаючись до Ході.
Ніщо так не придушує чоловіка, як безнадія.
— Учора Ходя, сьогодні Василинка, — докинув Козуб. — Якщо так діло піде і далі, то скоро ми всіх чекісток перешпокаємо.
— Приїжджайте післязавтра, якраз буде Спаса, — порадив Гупало. — Зустрінемося по-козацькому.