Цитата #2696 из книги «Залишенець. Чорний ворон»

Я ще не встиг нічого сказати, як він уже потягся рукою до шиї, щоб розсупонити шнур.

Просмотров: 4

— Ану зніміть цю пов'язку, — попросив Віткуп, ніби сам не мав сили розв'язати рушника.

Просмотров: 7

— А про самого Веремія ти там нічого не чув?

Просмотров: 5

— Добре, — сказала вона. — Ти виживеш. Ти зможеш, ти сильний. Я тебе ждатиму.

Просмотров: 3

Проте надія на перемогу танула, а нашої армії не було й не було. Думаю, що, якби не чорна безвихідь, мало хто з повстанців заломився б, пішов на амнестію, зрадив ліс. Нерви більше не витримували. І в мене вони теж були не залізні. Я вже терпіти не міг закордонних емісарів, котрі приходили нас підбадьорювати, готовий був розстрілювати їх як провокаторів. Навесні двадцять першого ще один такий розумака прибився до нас, випоров з підкладки полотнянку[*], яка свідчила, що він є представником повстанського штабу Юрка Тютюнника в Польщі.

Просмотров: 5