2024 © Все права защищенны - BookQuotes.ru
Проте надія на перемогу танула, а нашої армії не було й не було. Думаю, що, якби не чорна безвихідь, мало хто з повстанців заломився б, пішов на амнестію, зрадив ліс. Нерви більше не витримували. І в мене вони теж були не залізні. Я вже терпіти не міг закордонних емісарів, котрі приходили нас підбадьорювати, готовий був розстрілювати їх як провокаторів. Навесні двадцять першого ще один такий розумака прибився до нас, випоров з підкладки полотнянку[*], яка свідчила, що він є представником повстанського штабу Юрка Тютюнника в Польщі.
Просмотров: 5
— Тепер мені здається, що саме так. Чим більше я про це думаю, то, все мені бачиться, ніби так воно й було.
Просмотров: 4
— Тоді все? — вона спробувала всміхнутися, але не вийшло.
Просмотров: 1
Він довго стоїть біля рову під лісом. Чи не тут було поховано В'юна?
Просмотров: 3
— Це інша річ. Може, Звенигородка? — прикинув Загородній. — А чого, було б непогано. Там і Ґонті-Лютому ближче, давненько його не бачив.
Просмотров: 0
— Ось почитай ці накази, — Загородній перед тим, як відкрити польову сумку, подивився на Вовкулаку й свого ад'ютанта Тимоша Компанійця. — Хлопці, ану підіть пошукайте дикого цапа!
Просмотров: 4