Цитата #585 из книги «Залишенець. Чорний ворон»

— Не треба, — раптом обізвався гайдамака. — Я скажу.

Просмотров: 4

За ним посунула й псяча доха, лишивши по собі нудотний сопух, який переслідував Ганнусю навіть тоді, коли вона вийшла надвір ухопити свіжого повітря. Цей невідчепний запах, мов отрута, проникав у всеньке її єство, і Ганнуся вже не знаходила собі місця. Спати вона лягла без вечері, але й сон відцурався од неї — цілу ніч, задихаючись, Ганнуся перекидалася з боку на бік у холодному поту, дитинка теж запручалася в її лоні, а вдосвіта попросилася на цей світ. Ганнуся не стільки від болю, як від страху, вхопилася обома руками за живіт, бо їй здалося, що якась стороння сила тягне його донизу, відриває її живота від неї, тягне назовні всі її нутрощі.

Просмотров: 3

Ось він заглибився вже на півдержака, копати стало незручно, проте Карпусь навіть не переводив духу.

Просмотров: 0

— Будьте знайомі, панове: полковник Гамалій — отаман Загородній.

Просмотров: 4

— Не знаю. Бузиною чи синькою, чи, може, та лярва дала йому такої жидівської рахуби, про яку ми й не чули. Ще й порошка якогось підсунула, щоб зубами поцокотів.

Просмотров: 5