— Нє стрєля-а-ать! — розлігся командирський голос, бо з-за кожного рогу, з-за кожного дерева на Зінька були націлені цівки рушниць. — А ти брось рєвальвєр!
— А де ж?! — сердито вигукнув Василинка. Його розізлило, що ця чекістська посмітюха була така гарна і що вона назвала його «мальчіком». — Подивіться, що вони зі мною зробили! — Кинувши палицю на землю, Василинка розхристав груди і вихопив з пазухи «гусяче яйце». — Руки догори, бо тут вам і смерть!
— Ти такий сором'язливий? Тоді скажи просто: спати з тобою.
— Маруся скоро прийде, — сказав і втупився в стелю з таким виразом обличчя, ніби його вже ніщо не цікавило в цьому світі, і не тому, що все було байдуже, а через те, що він знав усе наперед, як воно є і як буде.
Відстрілювалися з револьверів поспіхом, навмання, хоча Воронові вдалося зняти з коней двох найпрудкіших кавалеристів.
Гупало для годиться трохи покрутив носом, почухав корінець оселедця, та потім також зголосився підлягати Загородньому, навіть якщо той зараз накаже засолити на зиму сто діжок червоноголової капусти.