Вихопивши крикливе дитятко з купелі, вона завинула його в полотняну пелюшку, вибрала з тільця вологу й поклала синочка біля Ганнусі, а потім обмотала мотузкою ножиці, якими різала пуповину, й підсунула їх під породіллю.
— Так треба, — сказав отець Олексій. — А може, там дохлий пес.
Вони із Грицем заїхали туди вночі, й отаман завважив, що ні вітри, ні дощі не вибавили духу згарища. Завели до стодоли коней і, зморені, попадали на солому. Ворон ліг на тому місці, де колись розстилав бекешу. Снилося йому чи привиджувалося? Малиновий будяк… фіолетове око коня… пагорки білих грудей… і світ… цілий окремий світ, де є свої ліси, долини, озера, пахощі, дороги…
Червоні побігли назад, залишивши на лісовій прогалині кільканадцять трупів.
Він привів їх до старезного, майже всохлого дуба, на якому ця весна відживила, може, зо дві гілляки. Стовбур, завтовшки з п'ять аршинів, був порепаний і дупластий, місцями оголений, без кори, а збита верхівка чорнілі обвуглена — видно, не раз влучала блискавка в цього велетня.
— Раптом що, — сказала Дося, — за дверима лежатиме свічка.