— Государю, присягаюсь вам усіма святими, присягаюсь могилою матері моєї…
Хрестимось ми й кланяємося. Молюсь улюбленій іконі своїй — Спасові Ярому Оку, трепечу під полум’яними очима Спасителя нашого. Грізний Спаситель, непохитний у Суді своєму. З його очей суворих сили для боротьби черпаю, дух свій зміцнюю, характер виховую. Ненависть до ворогів накопичую. Ум-розум гострю.
Усе це тривало й жевріло аж до Указу Государевого «Про імена православні». За указом цим, усі громадяни російські, не хрещені в православ’я, повинні носити не православні імена, а імена, відповідні до національності ‘їхньої. Після чого чимало наших Борисів стали Борухами, Віктори — Агвідорами, а Льви — Лейбами.
Вимикаю своїх тигрів, намагаюсь задрімати.
Киваю, намагаючись бути стриманим, недбало кидаю пакет на вільне сидіння, закриваю вікно. Козлова йде. Від’їжджаю, вирулюю на Тверську. Біля Московської Міської Думи стаю на червону стоянку для державних машин. Засовую руку в пакет.
— Мамуль, а я в «Гоцзе» виграла! Я знайшла баоцзянь!