Вимикаю своїх тигрів, намагаюсь задрімати.
Киваю, намагаючись бути стриманим, недбало кидаю пакет на вільне сидіння, закриваю вікно. Козлова йде. Від’їжджаю, вирулюю на Тверську. Біля Московської Міської Думи стаю на червону стоянку для державних машин. Засовую руку в пакет.
— Мамуль, а я в «Гоцзе» виграла! Я знайшла баоцзянь!
— Із китайських рушниць качечок Государ стріляти зболять, — киває єгер.
— Здібний хлопець. Буде на нас працювати… — Схиляється Батя, всмоктує білу смуту через свою трубочку кістяну. — Він тут про Государя написав здорово. Хочете послухати? Ану, набери його, Трохиме.
— Ось що, хлопче. Візьми сердечного, домовся з дяком про білу нараду, візьми на зустріч обсаленого піддячого й постав поруч своїх лікарів. Гнила угода є у вас?