— Не закачають її до смерті? — питаю, гасячи недопалок об лавку.
Вона так усіх нас, опричних, іменує. Але не з огудою, а з гумором.
— Слухаюсь, — киває той, книги перебираючи.
Поярок записав це в Таємному Приказі, коли катували далекосхідного воєводу. Ця музика розбудить і мертвого.
— Слава Богу… — відригує Батя китайською вуглекислотою.
— Що так — то так, — бурмочу, соковите м’ясо індиче ковтаючи. — Батя наш і нагодує, і зігріє, і заробити дасть, і уму-розуму навчить.