Вона так усіх нас, опричних, іменує. Але не з огудою, а з гумором.
— Слухаюсь, — киває той, книги перебираючи.
Поярок записав це в Таємному Приказі, коли катували далекосхідного воєводу. Ця музика розбудить і мертвого.
— Слава Богу… — відригує Батя китайською вуглекислотою.
— Що так — то так, — бурмочу, соковите м’ясо індиче ковтаючи. — Батя наш і нагодує, і зігріє, і заробити дасть, і уму-розуму навчить.
Лівокрипі миттю вперед: Воск із Сірим відбили, нарешті, у казначейських підземний Китай-город, тепер усе будівництво під нами, Нечай із двома доносами на князя Оболуєва, Бубон із грошима за відкуплену справу, Балдохай в Амстердамі правильно затерся з російською громадою, привіз чорні чолобитні, Замося просить грошей на особистий збиток — розбив стрілецьку машину. Батя без слова докору жодного дає йому п’ятсот золотом.