Кидають ножі свої Йолка й Авіла — і теж влучно, теж у спину голого графа. Горлає той, як і раніше, розлючено, обурено. Скільки злості накопичив, гад! Летять у нього ножі решти молодих. І всі в ціль влучають. Приловчились молоді ножі кидати. Ми, корінні, ножами воліємо по-близькому діяти.
— Так, Государю. Зрозумів. Зараз же будемо, Государю.
— На Масницю Государ спортсменів обдаровувати буде: гирьовикам — по «мерину» водневому, городошникам — мотоцикли курдючні, бабам-лучницям — по шубі живородній…
— Розказуй, коли ти вперше віддався пороку цьому.
Сніжок падає, на машини сідає. Як і раніше, на площі Луб’янській стоїть-височіє Малюта наш бронзовий, сутулий, заклопотаний, сніжком присипаний, поглядає пильно з-під навислих брів. За його часів пробок автомобільних не було. Були тільки винні…
А хліб-батечко? Руський хліб у руській печі пекти треба — це вам останній жебрак скаже.