— Що ще? — питає, ікру білугову на грінку житню намазуючи.
— Погоджуйтесь, поки ми добрі! Все одно вас виб’ємо, коли підмога приїде! Проти опричнини нікому не встояти!
— У відрядженні, в Амстердамі. Давай, Ком’яго, дуй, поки нас не взули. Ти ж працював на митниці, знаєш ‘їхню кухню. Там кусень тисяч на сто, серйозна тяга. Зірветься — не пробачимо собі.
Звісно, одужає, аякже. Китайці встають — справу завершено.
— Що ж ти читаєш, бешкетнику? — шльопаю Посоху книгою по лобі. — Батя побачить — з опричнини витурить тебе!
— Слухай, Ком’яго, а чого цей Олегов завжди з такою сумною пикою? У нього що — зуби болять? — питає мене Батя.