Цитата #566 из книги «День опричника»

Із темної світлиці визирає Анастасія: червоно-білий сарафан, руса коса на правому плечі, смарагдові очі. З розчервонілих ланіт видно: хвилюється. Опустила очі додолу, вклонилася стрімко, струснувши високими грудьми, зникла за одвірком дубовим. А в мене відразу сплеск сердечний від поклону дівочого: позаминула ніч темрявою парною розкрилася, стогоном солодким у вухах ожила, теплим тілом дівочим пригорнулася, зашепотіла палко, крівцею по жилах побігла.

Просмотров: 2

— Ось що, князю, — веде далі Государ. — Діло це сімейне.

Просмотров: 3

— Ну, розкажи, що там у вас у Москві коїться?

Просмотров: 3

Виходить Посоха на ґанок: губи розкотив, ледь слина не крапає, очі посоловілі, прутень свій багряний, натруджений ніяк у ширінку запхати не може. Стоїть розчепірою, заправляється.

Просмотров: 3

А сигарети ж бо й скінчилися. Гальмую біля «Народної ятки».

Просмотров: 3