Галас, шум. Молодець Потика! Глибоко дивиться. Недарма він до опричнини на митниці далекосхідній служив. Батя від задоволення аж кулаком по столу грюкнув.
Відчиняють двері куті. Виходжу на подвір’я. День сонячний видався, з морозцем. Снігу за ніч підсипало — на ялинах, на паркані, — на вежці сторожовій. Гарно, коли сніг! Він сором земний прикриває. І душа чистішою від нього стає.
Киваю. Масло коров’яче я люблю. Особливо, коли його на гарячий калач намажеш, а потім на нього згори — ікорки білугової…
Сідаю у свого «мерина», вирулюю на Шаболовку, дзвоню: чи все готове? Ніби — все.
— Що ж ви таке із собою робите? Чому не бережете здоров’я своє?
Судячи з пик «добромольців» — чимало їх сюди наповзло. Мабуть, вирішили числом узяти, як у них зазвичай і буває. Дай-то Боже. Побачимо, подивимось…