Хмурнішає челядь. Переморгуються наші. Хитається скотар, шморгає носом розбитим, плюється зубними уламками. Іще удар, іще. Задкує здоровань, відмахується, як ведмідь від бджіл. А Погода не відстає: іще! іще! Точно й міцно б'є опричник. Свистять наші, улюлюкають. Удар останній, зубодробильний. Падає скотар навзнак. Наступає йому Погода чобітком фасонистим на груди, ніж з піхов виймає, та й по пиці з розмаху — чирк! Ось так. Для науки. Інакше тепер не можна.