— Гостеві завжди раді, — мовить Батя. — Пара ще є.
— Доброго здоров’я, графе, — відповідаємо врізнобій.
Випиваємо до дна. Кагор — не шампанське, швидко не вип’єш.
Обводить нас очима. Завмираємо. Вичікує Батя, підморгує. І промовляє довгоочікуване.
— Гаразд. Гадаю, до вечора зберу. А акваріум… Знаєте, я не ловлю в золотих акваріумах, ми, балерини, отримуємо не так багато, як здається… Проте Льоша Воронянський сидить на золоті. Він мій гарний приятель. Я дістану в нього.
— Андрію Даниловичу, — у вікно вона простягає мені пластиковий пакет з китайської закусочної. — Гроші будуть до 18.00. Я подзвоню.