Цитата #338 из книги «День опричника»

— Андрію Даниловичу, — у вікно вона простягає мені пластиковий пакет з китайської закусочної. — Гроші будуть до 18.00. Я подзвоню.

Просмотров: 3

Вильнув хвостик золотий, і зникла рибка в мені. І попливла річищем кров’яним. А з крихітної дірочки — струмочок кривавий найтоншим фонтанчиком вистрілив. Затискаю я вену, відкидаю голову на підголівник м’який, заплющую очі. Відчуваю, як пливе в мені чечужка золота, як рухається вгору веною, ніби по Волзіматінці навесні, на нерест до верхоріччя прямуючи. Угору, угору, угору! Є куди прямувати золотій чечужці — до мозку мого. Завмер він увесь в чеканні великому: в ньому й відкладе небесну ікру свою чечужка-чарівниця. О, пливи, пливи, золота рибко, прямуй безперешкодно, відклади ікру свою золоту в стомлений мозок мій, і нехай вилупляться з тих ікринок Світи Великі, Прекрасні, Вражаючі. І нехай прокинеться зі сну мозок мій.

Просмотров: 4

— Так ось, Борисе Борисовичу. Будинок на ГГятницькій я опричнині віддаю.

Просмотров: 5

З піснею так би і в’їхав у Москву, та не дають. Дзвонить Посоха. Його пещена пика з’являється в райдужній рамці.

Просмотров: 6

М’якотілість, звивистість, ненажерливість, сліпота — ось що ріднить їх з червою нікчемною. Від неї відрізняються ліберали наші тільки багатослів’ям, яким, ніби отрутою та гноєм смердючим, бризкають вони довкола себе, отруюючи не тільки людей, а й сам світ Божий, запаскуджуючи, забризкуючи його святу чистоту й простоту до самісінького блакитного горизонту, до піднебесся зміїною слиною свого глуму, насмішництва, презирства, дворушництва, сумніву, недовіри, заздрості, злості й безсоромності. «Свобода Росії!» хниче про «замордовану волю», старообрядницька «Посолонь» белькоче про продажність вищих ієрархів РПЦ, «Російський Париж» читає книгу Йосафа Бака «Істерична жестикуляція як спосіб виживання в сучасній Росії», «Російський Рим» передає верескливий мавпячий джаз, «Російський Берлін» — ідеологічну дуель двох непримиренних виродків-емігрантів, «Голос Америки» — програму «Російський мат у вигнанні» із сороміцьким переказом безсмертного «Злочину й кари»: Охуєнний удар нев’їбенної сокири ліг на самісіньке тім’я тричірозперейобаної старої, чому пиздато посприяв її мандаблядський малий зріст. Вона задрочено скрикнула й раптом уся якось пиздопровушено осіла на непройобану підлогу, хоч і встигла, засцянка гнилосрака, звести обидві свої злоїбучі руки до хуйової, по-блядськи простоволосої голови…

Просмотров: 3