Обливає мене Зуфар водицею, передає Цао. І от уже я в обмивальній напівлежу, у стелю розмальовану дивлюсь, а китаєць мене миє. Ковзають м’які та швидкі руки його по моєму тілу, втирають піну запашну в голову, ллють пахучі олії на живіт, перебирають пальці на ногах, розтирають литки. Ніхто так не вимиє, як китаєць. Знають вони, як з тілом людським обходитись. На стелі тут сад райський зображено, а в ньому — птахи та звірі, що голос Божий слухають. Людини в саду тому ще нема — не створена.