Славно! Втому як рукою зняло. Лазенька! Дивлюсь на годинник — 23.12. Цілих сорок вісім хвилин чекати. Нічого! Почекаємо, Ком’яго. Час іде, людина — терпить. І слава Богу…
— Андрюшенько, храни тебе Пресвята Богородиця, святий Миколай і всі оптинські старці!
Біля величезної фігури Єрмака зі світляним мечем чекають на мене два мордовороти зі служби безпеки великої віщунки. Незважаючи на те, що кожен із них вищий за мене на голову й удвічі ширший, поруч із чоботом гранітного Єрмака Тимофійовича вони — дві мишки-полівки в червоних каптанах.
— Самосю, а ти куди тому полковнику в’їхав?
Графовим тілом судома проходить, і завмирає він назавжди.
Вечір. Сніг іде. Їде «мерин» мій Москвою. Тримаю я кермо, а в кулаці золотий стискаю. Пече він мені долоню, ніби вуглинка. То не платня, то подарунок. Невеличкі гроші — усього червінець, а дорожчий за тисячу рублів він для мене…