У визначений день Микола з Клавдією, вийовши на вулицю, побачили свого сусіда Сашка Лученка, котрий сидів на ослінчику біля своєї хати й грав на баяні «Амурські хвилі».
— Та нічого не буде, — невпевнено сказала дружина.
Зеленоклинець встиг кивнути головою, і його вивели з генеральського кабінету.
Ну, а я, я-то, маю право на щастя? Мабуть, що маю: скільки років прожив у нелюбах — за що?
Головним викликом було те, що портфелів ставало загрозливо багато. За тиждень і шафа не зачиниться. Скільки грошви в кожному й чи однакова там сума — колишній польовий командир не знав.
Не думала, що він такий… дорослий. Двадцять років різниці. Підтягнутий, ані волосинки сивої — тому, мабуть, не виглядає на свій вік…