Таким чином ми встановили головні причини, чому князі-московити, починаючи з кінця XIII століття, мали перевагу при успадкуванні великокнязівського престолу.
Тоді остаточно загинула стародавня шестисотлітня культура, остаточно загинуло стародавнє слов'янське плем'я кривичів у Новгородській землі, здебільшого знищене, почасти забране в рабство у московські володіння, де розчинилося і зникло серед фіно-татарського етносу Московії.
Приголомшений батько сидів мовчки, не знаючи, що відповісти. Син, власне кажучи, мав рацію. Ми пожинали плоди «великого радянського інтернаціоналізму». До речі, російська людина заради того ж інтернаціоналізму ніколи не вважала за потрібне вивчити мову корінного народу республіки, в якій проживала.
Цей період російської історії вельми начинений звичайною облудою. «Доважки брехні» туманом заволікають оповіді й факти; заплутують й спотворюють хід подій, їхні причини й наслідки; відверто замовчують роки та імена учасників подій.
Ми повинні розуміти — за спільну батьківщину в Другій світовій війні наклали головами люди всіх національностей, що проживали в Радянському Союзі. Кожен із загиблих приніс славу своєму народу. І має бути соромно панові Лужкову ділити військову славу живих і загиблих на «російську» і «неросійську». Йому відповідати перед солдатами-героями.
Ви чомусь забули пред'явити претензії великому Китаю на це «місто російської слави». Мені абсолютно не хочеться навіть допускати думки, що ви боїтеся, того й мовчите.