Цитата #702 из книги «Країна Моксель, або Московія. Книга 1»

Ми повинні розуміти — за спільну батьківщину в Другій світовій війні наклали головами люди всіх національностей, що проживали в Радянському Союзі. Кожен із загиблих приніс славу своєму народу. І має бути соромно панові Лужкову ділити військову славу живих і загиблих на «російську» і «неросійську». Йому відповідати перед солдатами-героями.

Просмотров: 6

Ви чомусь забули пред'явити претензії великому Китаю на це «місто російської слави». Мені абсолютно не хочеться навіть допускати думки, що ви боїтеся, того й мовчите.

Просмотров: 5

На сцені з'являється й князь Димитрій. Татари ж бо пішли!

Просмотров: 6

«…Гнані, винищувані переможцем, загнавши коней, кидалися у воду й твань болотну, не знаходили шляхів у лісах своїх, тонули або вмирали від ран… На просторах дванадцяти верст полки Великокнязівські (замовчує «великорос» — разом із полками татарськими. — В. Б.) гнали їх (новгородців. — В. Б.), вбили 12 000 людей, взяли 1 700 бранців… Із якою радістю Великий Князь (ревний слуга татаро-монголів. — В. Б.) слухав звістку про перемогу… Холмський уже ніде не бачив ворожої (новгородської. — В. Б.) раті й міг вільно спустошувати села аж до Нарви або Німецьких кордонів… Великий Князь… (Московський. — В. Б.)… прибув у Русу (разом із татаро-монгольськими полками. — В. Б.) і подав приклад суворості, велівши відрубати голови найзнатнішим бранцям» [1, том VI, с. 236].

Просмотров: 6

Щоб відповісти, треба лише зрозуміти, у чому полягав московський інтерес. І все стане на своє місце.

Просмотров: 6