– Вот именно, – поддержал Пашка. – Ты сама-то…
– Так это на окраине, – неуверенно возразил Пашка. – Деникинцы щель ищут. Город-то крепостью объявили. Наши настороже стоят со всех флангов.
– Порода, вона і є порода. З свині коня не зробиш. Що там говорити, – нам що германець, що москаль, – одна воша. Французи прийдуть, – і їх переживемо. Землі зарити на всіх їх вистачить. А з прапорщика Блатык ще усі жили по одній витягне. Гнат говорив, у ночі половину хлопців у поїзда поклали. Блатык нонче злий.
– Я лес и дерева вижу, – прошептала девочка. – Що дальше?
Пашка не был уверен, что снова хочет видеть безумную барышню с ее разрубленной полуголовой. Ну, ее к дьяволу. Да и прапор-беляк туда же может утекать. Но мальчишка уже ухватил за рукав, потянул. Монахиня едва держалась на ногах, пошатывалась. У поезда опять шла стрельба, раздавались крики. Нет, нужно оттуда подальше убираться. Пашка, сжимая саквояж и пригибаясь, зашагал следом за пацаном. Сырая трава цепляла за сапоги, путала ноги.
– Або я дурний за тебе? Догляну. А ось башмаки и піджак с ней сняти потребно. Гарний піджак. Може відстирається…