Дівуля вилізла з рівчака, підійшла до нього й, нагнувшись, слухняно задерла спідницю, під якою світилося голе-голісіньке тіло.
— Кажи, сором'язливий ти мій, — легенько вщипнула його Євдося, всміхнувшись до Ворона самими губами.
— То це ти й мене можеш зарубати? — зумілася Євдося.
Козуб хотів було мерщій повернути йому револьвер, але наштовхнувся на важкий погляд отамана.
Він підострожив гніду й погнав її галопом, за ним усі помчали навскач, але що дужче вони наддавали ходу, то швидше й рішучіше галопували за ними червоні.
— Афанасій Карпович Калюжний! — поручник майже вискочив із-за канцелярського столу, виструнчився і, подаючи руку, пристукнув підборами. — А я з самого ранку думаю, чого це ніс свербить? Да, дозвольте представить! Це наші… е-е-е… штабні співробітниці…