Він різким рухом розсупонив зашморг на шиї, зірвав бриля з машкарою і кинув його на розгойдану твань. Я побачив довгобразе, спотворене жахом лице, схоже на ще одну маску. Овва!
— Ех, рєбята, жізнь-то какая начінаєтся! — проказав він замріяно. — Вам би сєять, пахать, а ви тут… Перед вамі всє галубиє далі аткрити.
в Чигиринському повіті від 6 грудня 1921 року.)
Він і до входу в Народний дім без вагань пішов першим. За ним рушили його побратими Гарасько і Босий, поглядаючи в натовп: чи нема тут когось із рідних, щоб хоч очима попрощатись востаннє.
— Для початку непогано, — сказав Завірюха. — Бачу, ви тут даремно не відсиджувалися. Я доповім полковникові Гамалію про нашу зустріч, а наступного разу ми приїдемо вдвох.
— Я не залякую, а застерігаю. — Отець Тимофій знов так виразно подивився на мене, що зіниці в його очах, які були манюні й гострі, мов гірчичні насінини, тепер стали, як чорні смородини. — Якби ви прихилилися до мого прохання та зоставили малятко у нас, то… всім було б легше.